Тимко Падура (21 грудня 1801 р.,— 8 (20) вересня 1871р.) — українсько-польський поет, один з представників української школи в польській романтичній літературі, який писав українською мовою і польськими літерами; лірник та торбаніст, описував історію України у віршах та думах, які сам же і виконував. Вважається автором відомої польсько-української пісні Гей, соколи (пол. Hej, sokoły).

Народився в містечку Іллінці Липовецького повіту Київської губернії,в батька Яна Падури і матері Анелі. В сім’ї, де було шестеро дітей, Тимко народився п’ятим.

Навчання

Підлітком,13-річного Тимка привезли до Вінниці, де він навчався в 1814-1820 р.в Подільській гімназії. Перед цим навчався в місцевій парафіяльній школі в Іллінцях.

Здобувши середню освіту,Тимко Падура продовжив навчання у Волинському ліцеї в м.Кременець, де навчався в 1820-1825 роках. Раніше цей заклад закінчив його старший брат Йозеф Падура. В ліцеї Тимко старанно навчався, багато читав. Іще на шкільній лаві в Кременці в 1823 р. почав мріяти створити в піснях українську історію на діалекті краю. Тут Падура написав перші свої вірші «Лірник» (1824 р.), згодом — «Козак».

Визвольний рух

У 1823-1826 рр., поет проживав у Житомирі, в будинку свого брата Йозефа. В ці роки Тимко Падура долучається до визвольних рухів. Знайомиться з декабристами, на їх прохання в Тетієві написав бойову пісню «Рухавка» (1825 р.).Тимка Падуру разом з братом Йозефом було заарештовано.

Школа лірників

Згодом Тимко очолив школу лірників у Саврані, у маєтку графа Вацлава Ржевудського. У цьому осередку витав козацький дух: разом музиканти складали пісні та думи українською мовою про козаків.

Пісня Падури і Я. Комарницького про Кармалюка стала народною, як і деякі пісні про Ревуху.Нові пісні виконувались двірськими козаками, а їх першими слухачами були слуги- конюхи “козаки” Сокіл і Жеребко.

Мандри

З 1828 року Падура — мандрівний лірник: переодягнувшись у діда, він рушив уздовж Південного Бугу до гирла, потім – до Дніпровського лиману, а згодом попростував суходолом до Кубані, де осіли козаки з розгромленої Січі. Ця подорож тривала цілий рік. Народний емісар Падура ходив від оселі до оселі, закликаючи українських селян до повстання за Польщу.

Арешт

Був затриманий в 1832 р. в Сквирі, повітовому місті, де в тюрмі його протримали більше року. Старання і гроші,після чотирнадцяти місяців всяких злиднів,зробили те,що в’язень,за порукою проживаючого в Сквирі адвоката Болсуновського — був виданий братові на поруки,в супроводі невідступного жандарма. Тимко Падура, як було сказано в матеріалах слідства, нібито підкинув поміщику Вацлаву Ганському з Верхівні під Ружином записку, в якій вимагав грошей. Суд позбавив Падуру дворянства й засудив до каторги. Однак покарання вдалося уникнути, оскільки Томаша лікарі визнали психічно хворим. Листопадове повстання у Польщі, в якому взяв участь Томаш, закінчилося поразкою.

Повернення

Падура повернувся до родини в село Мшанець, що за півмилі від Махнівки, зовсім хворим. Проте Брат Йозеф лікував Томаша у відомого в окрузі лікаря – самоука Михалка (Михайла Войцехівського) в його маєтку в Пляхові. Після поступового одужання, Тимко багато писав, допомагав по господарству, милувався навколишніми краєвидами. З початком 40-х років ХІХ століття і до кінця життя Падура, його брат і сестри проживають в місті Махнівка.

Одруження

Тимко Падура одружується. Взяв шлюб таємно, проти волі брата Йозефа в кляшторі Кармелітів босих, 24 червня 1841 року. Благословив їх ксьондз кармеліт Романський, зв’язковий, відданий справі, піднесений духом,активний запальним словом — особистий приятель всієї родини. Згодом Падура підготував збірку власних творів, яку видав у Варшаві в 1844 р. Виграв крупну суму в лотерею та здійснив подорож по Європі.Взяв участь в Слов’янському конгресі в Празі в 1848 р.,де познайомився з П.Й. Шафариком, присв’ятив йому вірш.

Останні роки

Під кінець життя залишився Тимко Падура зі своїм старшим братом Йозефом. Постійно проживав в своєму будинку в містечку Махнівці, а в 1871 році Томаш залишився сам, щодня відчуваючи, як спадають його сили. Літом того року відвідав його далекий знайомий, який користувався великою довірою. Тимко довірив йому всі свої рукописи і проекти, які тільки ще мав, порекомендував їх після смерті упорядкувати, постаратись про друк і видати за кордоном.

За кілька тижнів пізніше подався до Козятина, до Маріана Васютинського, тут, в будинку приятеля, який його турботливо доглядав, 8 (20 )вересня пішов з життя. Поховано його на парафіяльному цвинтарі католицькому в Махнівці.

Микола Купчик.
«Стежками Тимка Падури».
Вінниця.2019 р.