Наша газета підтримує її. Тому просимо вас надсилати повідомлення, в яких школах, вузах, інших закладах вам чи вашим дітям пропонували купити чи спробувати наркотичні засоби.

– Коли вперше спробувала наркотики та як виникла залежність?

– Мене виховувала одна мама. Вона була військовою та мала ще меншу доньку. Я закінчила лише 9 класів… а потім «вищенахальний» інститут — були п’янки та друзі. Вперше амфетамін я спробувала у 16 років. Як зараз пам’ятаю, це була дискотека… Всі друзі спробували, і я… Спочатку не зрозуміла, чи мені подобається, але потім захотілося ще… Спочатку «доріжки» фена — амфетамін, потім «колеса»… і почалось. Згодом перепробувала все, та вирішила схаменутися… Справжня залежність виникла в 19 років, коли мій хлопець вийшов із «зони». Він «мотав срок» за пограбування.. Я помітила, що він був під наркотиками. Вже тоді коловся «ширкою». Я просила його залишити це, але він навіть слухати не хотів… Взяв мене з собою на вечірку наркоманів і сам мене і вколов. Це був опіум — важкі наркотики, «золота голка». Перше, що я відчула — кайф. Ейфорія здавалася вічною. Та потім відчуття закінчилися, і хотілося ще. Я вирішила «балуватися» і думала, що залежною не стану. Ще не розуміла, що в той день життя зупинилося на 11 років. Коли почало «ламати», то я свідомо «підсіла» на цю систему. Доза стала сенсом життя… Мій чоловік себе довго проклинав за це. Але змінити щось вже не було можливості.

– Наркотики — «задоволення» дороге. Де брали гроші? Що ти можеш розказати про найбільший «наркоманський притон» у Вінниці?

– Чоловік таксував, тому постійно були «свіжі» гроші. Я сиділа дома, але часто займалася «тємами». В мене було навіть таке, що останній телефон здавала в ломбард, бо не було за що вколотися. Най­більший притон був у районі «Хутори». Там збиралися всі свої і варили «ширку». Всі, хто збирався, скидалися грошима на макові зернята, які використовують для випічки. І з них варили наркотики, бо на інше коштів не вистачало. У таких притонах люди пропадали тижнями. Всі кололись, пили та курили, а це — сотні вінничан. У житті — це звичайні люди, які працювали, виховували дітей. Та всі вони, і ми з чоловіком також, «мутили тєми», щоб жити далі…

– Що значить «мутили тєми»?

– «Мутили тєми» — провертали афери, щоб знайти гроші на наркотики. Так, саме знайти. Іноді ми споювали людей та забирали все, що в них було… Але було і серйозніше. Наприклад, у Києві ми наймали квартири на добу за 400 гривень, а здавали на пів року за 6 тисяч у місяць. Ці гроші щастя не приносили. Ми кололися, збільшували дозу, а «перло» все менше і менше… Ми «грузли по вуха» в боргах та проблемах.. Це було не життя — пекло. Я втрачала себе та забувала про все на світі. Коли починало щось боліти — збільшувала дози наркотиків, і біль вщухав. А зараз, коли змінила своє життя, мушу рятувати здоров’я — постійно лікуюся.

– Відомо, що ти 4 години була в комі. Як настала «клінічна смерть»?

– Разом з чоловіком та його другом ми пішли «вмазатись» — наколотися у готель «Профсоюзний», що в районі «Книжки». Пам’ятаю, як на рецепції здивувалися, коли ми — троє наркоманів — просили зняти номер на годину…Та в той день взяли занадто сильні наркотики. Як кажуть, «кінські дози». Мій чоловік Вадик та друг вкололись. Їм стало погано. А я сама не змогла попасти у вену, тому ви­рішила випити.

Чоловік поїхав додому, а я вирішила ще зустрітися з друзями. Через дві години зателефонував тато і сказав, що Вадик помер. Це була «золота смерть». Я вирішила, що на цьому моє життя зупинилось. І почала вживати все більше. Я нюхала, курила, пила і кололась одночасно. Вдень шукала, де і за що мені вколотись, а вночі йшла на цвинтар. Плакала, кричала та ночувала на могилі покійного чоловіка. На 40-й день після його смерті в мене було передозування. «Швидка» зуміла доставити мне в районну лікарню. І там життя зупинилося на 4 години. В серце зробили два уколи адреналіну, але це мене не рятувало. Лікар стояв наді мною та писав висновок про смерть. Але потім вирішив зробити останню спробу… І йому вдалося — я прокинулась. Він врятував моє життя, за що я йому безмежно вдячна. Вже потім мені казали, що його донька також померла від наркотиків… Це був 2014 рік.

– Ти продовжувала колотись далі? Як та коли зуміла залишити це?

– Так, продовжувала. Щоправда, вже не такими дозами. Я завжди була в оточенні наркоманів і змінюватись не збиралася. Та потім зустріла свого чоловіка, він також коловся. Разом ми вирішили будувати нове життя. Було важко, та ми змогли. Нас підтримали рідні. І ми змогли — втекли з цього наркоманського пекла. Змінили оточення та спосіб життя. Звісно, минуле ти не сховаєш. Тому зараз не соромлюся, а навпаки — своїм прикладом допомагаю іншим. Наша «банда» колишніх наркоманів виловлює «бариг», «наркобаронів» та змушує понести відповідальність відповідно до закону. Я особисто знаю тих, хто розповсюджує наркотики в школах Вінниччини. Хто пропонує дітям спробувати, а потім змушує виносити останні речі з батьківського дому. Таких я зневажаю. Тому роблю все можливе, щоб вберегти майбутні покоління від жахливих наркоманських пут.

Софія Копач