Ну тоді дивіться і запам’ятовуйте. Ось так він виглядає в фондовій колекції Вінницького педагогічного університету. Цей дідух називається Квітка-Рай.

За традиціями Поділля, дідух мав стояти на Різдво у кутку кожної хати. Бо він Дідух — це дідівський дух, чи дух дідів, тобто всіх попередників роду. Цей давній обряд засвідчує те, з якою великою шаною й повагою ставилися наші пращури до свого родоводу.

Дідухом називають все те, що господар і його старший син приносять на Святвечір першими до хати.

Дідухи в звичаєво-фолькльорній палітрі різдвяно-водохресного циклу свят можуть різнитися за місцевим колоритом, мати свої типологічні риси, що зумовлено впливом християнської традиціі.

Дідуха робили з першого зажинкового чи останнього обжинкового снопа. Напередодні свят зі стеблин обрядового снопа формували кілька пучечків, кожен з яких окремо обплітали соломинками чи обв’язували кольоровими нитками. Потім такі дольки-почечки складали докупи й обкручували стрічками, формуючи пишний сніп. Знизу робили розгалуження типу ніжок, щоб дідух міг стояти. Пучки колосся зверху обрамлялися кольоровим стрічками, паперовими або засушеними польовими квітами

До хати його вносили напередодні Різдва. Після обходу обійстя урочисто заносили до хати необмолочений пшеничний чи житній сніп, що спеціально зберігали від часу обжинків. У народі цей святковий сніп називали «дідом», «дідухом», «колядою», «колядником». Свою обрядову роль він виконував упродовж усіх Різдвяних свят і перебував в оселі до Водохреща.

Юлія Іванюк