Сьогодні ковідні пневмонії забрали життя майже 18 тисяч українців, серед них лікарі, артисти та політики.

У передноворічні дні 2015 року Вінниччину сколихнула звістка про раптову смерть начальника міліції м. Вінниці полковника Юрія Куцого. Він так раптово і несподівано пішов із життя, що всіх його друзів, а це тодішній спікер Верховної Ради В. Гройсман, сотні високопосадовців і нардепів, охопив шок. Як і жителів Вінниччини. Це був один із перших гучних випадків вірусної пневмонії, яка забрала життя молодого та кремезного чоловіка.

– Усе відбулося дуже швидко. 14 грудня він мав зі своїм підрозділом їхати в АТО. А 9 грудня захворів. Здавалося, звичайна застуда, піднялася висока температура. Давала йому тепле пиття, збивала температуру. Наступного дня захворіла вже я. Почалася ломота в тілі, озноб. Подзвонили лікарю, він порадив поки нічого не робити, лише збивати жар. Висока температура трималася три дні, збивалася лише на дуже короткий час. Чоловік почав важко дихати, і ми поїхали в лікарню. Йому капали антибіотик, але легше не ставало. Якщо раніше діагностували прикореневу пневмонію, то за добу хвороба розвинулася у вірусну. Тому було прийняте рішення їхати у Київ. Викликали реанімобіль, і Юру відвезли у «Феофанію». Там два тижні робили усе можливе. За день до смерті йому стало легше. Він ще поспілкувався по телефону зі всіма… Але серце не витримало такого навантаження… Лікарі діагностували серцево-легеневу недостатність, — розповідає «33-му» вдова Світлана Куца.

– Уже минуло п’ять років, а люди продовжують про нього згадувати у роковини смерті?

– На кладовищі 28 грудня було багато людей. Дякую усім, хто пам’ятає Юрія Івановича, його добрі вчинки. Бо Юра ніколи не ховався за чужими спинами, не боявся йти першим. Ніколи не було, щоб він сказав своєму заступнику вийти до людей, а сам залишався у кабінеті. Революція — він там. Його оточили невідомі молодики, а відбивали вінницькі жінки. Вони кричали: «Це наш, не чіпайте нашого начальника міліції!» Я завжди казала, що Юра міг з будь-ким домовитися, знайти «золоту середину» між владою, бандитами, майданівцями…

Ми з сином, звичайно, продовжуємо його любити і пам’ятати. Я й досі не можу відійти від тих страшних подій та змиритися з такою болючою втратою. Багато хто каже, що я сильна жінка, тримаю емоції в кулаці. Спочатку дуже плакала, а потім мені наснився сон, що Юра на рибалці під рясним дощем, по кісточки в воді стоїть. З тих пір сказала, що більше плакати не буду… Тепер він мені допомагає з небес, коли не можу сама справитися. Прошу його підтримки — і якимось дивом все розрулюється…

– А як син? Ви його теж ледь не втратили у страшній ДТП влітку 2017 року.

– Син вирішив йти стопами батька та дідуся і обрав полі­цію. Перешив на себе усі Юрині бушлати, сорочки, комплекти форм, сказав, що нікому це не віддасть. Такий же відданий роботі, як його батько був. Зараз уже старший лейтенант поліції, працює заступником начальника одного з аналітичних управлінь.