Нині ж дівчина опікується безпритульними тваринами і шукає їм добрих та люблячих господарів. Про те, чому проміняла Флоренцію та Мілан на Вінницю – вона розповіла нашому кореспонденту.

– У 2004-му через Угорщину потрапила до Італії, добралась до Флоренції, де на той час на заробітках перебувала моя мама. Італійську мову я опановувала сама завдяки книжкам, саме тому найважчим був перший рік, — каже Настя. — Адже, крім мови, потрібно було працювати, тож я і прибирала, і збирала оливки…

А вже у 17 років підписала контракт на роботу у барі, там постійно спілкувалась з людьми, то й мову вдосконалила. Невдовзі я вступила до технікуму на бухгалтера, паралельно працювала у туризмі, ресторанах, готелях… Вищу освіту здобула в економічному уні­верситеті, працювала в офісі, синдикаті, займалась нарахуванням заробітних плат, допомагала з перекладами у Флоренції, останні два роки – у Мілані. Там збирались із співвітчизниками, разом ходили до церкви, організовували мі­тинги на підтримку Майдану, передавали допомогу воїнам, вдовам, пораненим. Я не могла бути осторонь від подій, які були в моїй рідній Україні, часто стала сюди приїжджати з допомогою, спілкувалась з місцевими активістами та волонтерами. Тут, у Вінниці, я познайомилась зі своїм майбутнім чоло­віком. Зрештою, вирішила повернутись і вийшла тут заміж. Ме­ні дуже хо­тілось будувати та розвивати Україну на краще.

Я вірила, що все змі­ниться у кращий бік — і люди, і влада. На той час те рішення далось легко. Але через кілька місяців після повернення я розчарувалась у наших людях, зрозуміла, що ті, кому завжди допомагала, самі собі можуть допомогти в першу чергу. У Вінниці я шукала роботу, де зможу спілкуватись італійською мовою. Якось йду на зупинку і бачу кошенят у коробці. Поряд машини, тваринки тягнуться до людей, наче просять про допомогу. Але всім було байдуже. Я забрала тих котиків, хоч і вдома тримала ще десять.

Зараз у дівчини 22 коти, 10 собак, на перетримці ще 20 тварин.

– За три роки волонтерства мною було врятовано близько 200 котиків та собак. Багатьох вилікувала самостійно за призначенням лікарів, інших – у стаціонарі. Усіх стараюсь стерилізувати, вакцинувати та обробляти. Дякую всім, хто допомагає, я перед ними чесна — звітую за кожну копійку, — каже Настя. — Найбільша проблема і причина, звідки беруться безпритульні тварини, — люди в цьому винні!

Майже кожний тиждень, якщо не кожен день, люди викидають цуценят і кошенят від своїх же домашніх у пакетах, у мішках, коробках, у лісах, полях, на зупинці і т.д. Замість того, щоб один раз відвезти стерилізувати свою тварину, їм легше два рази на рік вбивати стільки невинних душ. Я зрозуміла, що люди самі винні в своїх бідах…

І так, як став­ляться у нас до тварин, я ніде не бачила… Тому в Україні більш за все потребують допомоги саме тварини… І ще я вірю, що після смерті ми зустрінемся з нашими чотирилапими, але від нас залежить, чи вони в Бога будуть просити за нас, чи проти нас… Кожен вибирає сам.

Віталіна Трудько