Його перу належать десятки історичних творів та романів про сьогодення.
Він поборов коронавірус. Але наслідки виявились фатальними.
Ось що повідомляє його донька, журналістка та письменниця Людмила Мрачковська:
Сьогодні о четвертій ранку помер мій батько, Рябий Микола Олександрович.
Усі, хто знав мого батька, підтвердять – він був бійцівської вдачі. Смерть не раз приходила по нього, але він з Божою поміччю долав її й жив далі, поспішаючи здійснити все, що запланував… А його планів й задумів вистачило б на кілька життів. “Ти вже допишеш за мене, як раптом мене не стане”,-наказував мені. Ой, не знаю , татку, чи вистачить мені снаги й таланту, які були у тебе…
Цього разу смерть не випустила його зі своїх цупких обіймів. Два місяці він боровся за життя у короновірусній лікарні, що її розгорнули на базі протитуберкульозного диспансеру. За такої обширної двобічної пневмонії, яка була у нього, шанси перемогти ковід , особливо зважаючи на поважний вік, були мінімальні. Але тато таки переміг ковід і вже готувався виписуватись додому, як підвело хворе й змучене серце. Двічі лікарі повертали його до життя, але все має межу. Навіть така потужна сила духу й воля до життя, які були у батька., вичерпались…
Ці останні два місяці багато його друзів й знайомих писали мені у фейсбук чи телефонували, цікавлячись татовим здоров’ям й просили передати слова підтримки., бо мобільний звязок у цій лікарні майже відсутній. Знайте, дорогі мої люди, я переказувала всі ваші слова татові . Друкувала листи великими літерами й вкладала їх у торбу з передачами. Цих листів він дуже й дуже чекав, вони давали йому сили жити й боротись далі. ..
…Мені дуже й дуже боляче… Прощавай, тату… Інші скажуть, яким ти був письменником і громадським діячем, інші прийдть тобі на зміну. Ти залишив по собі тих, хто називає себе твоїми учнями, а ти їх уважав літературними синами… Для мене ти також був Учителем і Другом, але насамперед – Батьком. І тебе для мене не замінить ніхто…
Юлія Іванюк
