Про це свідчать розсекречені днями СБУ архіви

Вчора і сьогодні приймаючи, як і Ви, колядників раділа, що звичайне життя повертається. І пригадала своє дитинство.

Я і сама є свідком того, як нам у школі строго на строго забороняли йти колядувати, щадрувати, посипати.

В районі райком комсомолу проводив спеціальні рейди по селах, об’їзджали машинами вулиці і прислухались де чути спів. Тому в радянські часи майже не ходили вертепи і колядники були великою рідкістю. Але моя бабуся, старші люди, просили посипати їх, заколядували. І ми це робили таємно. Ходили по родичах. Знали колядки. Мене їх навчила бабуся.

Пригадую, як набрались сміливості із подругами і однокласниками, найнадійнішими, і пішли по людях із колядкою «По всьому світу стала новина…». Тоді ми наколядували, а потім ще нащадрували чимало коштів, як на дітей.

І я купила за них найкращий набір шахів. Бо залюбки займалась ними.

Все життя пам’ятатиму ці шахи зі слонової кістки…

І те, як ми, як партизани, маскувались, щоб нас ніхто не видав.

Але ми, дівчата, завжди знали, що першими має в хату зайти хлопець-посипальник,  а тоді вже ми.

В школі ще треба було пройти «допит» піонервожатоі: чи не порушували ми заборону про коляду. І ми, не моргнувши оком, обманювали, що ні. Це саме стосувалось і Великодня. ( а що було робити?). Сексу в СРСР теж не було, але в кожному селі знали де живе  коханка голови))))

А ще пригадую одну вертепну подію, пов’язану із мамою. Вона була керівником сільгосппідприємства. Скільком людям допомогла – не злічити. Такими словами вдячності мене донині зустрічають всі хто її знав. Але були і недруги. І часто вони використовували вертепи, щоб «наказати».

Я вчилась ще в школі.  До нас завалили ряжені колядники….Це  було несподівано, побачити так багато колядуючих дорослих на той час.

Мама, батько, бабуся вирішили «не виключити світло» та не відкрити дверей, як робили інші, а по-людськи запустили їх в хату. Пригостили чим могли…. В серванті стояв набір з трьох маленьких пляшечок ( як стопка) сувенірної горілки. Мама вийняла і дала гостям, бо іншого «могоричу» не було в хаті.

А через тиждень її вже викликали в райком, в особливий відділ,  писати пояснюючі, чому вона порушила норми життя «комуністичного сьогодення», «піддалась релігійному мракобіссю» і ще роздавала ящиками горілку… І це було не під час Сталіна, а у перебудовні 80-ті!

Мама була шокована. Пригадую, як плакала і все говорила: яка підлість… Після цього стався перший її мікроінсульт… Невдовзі перевіряючі, зрозумівши і самі, що це була підступна брехня, але сигнал мали перевірити, злили тихенько мамі хто це написав…. Яким же було здивування, коли мама дізналась, шо зробила це недалека сусідка і приятелька, якій мама допомагала безліч разів. До речі, саме вона була організатором того вертепу і ходила з іншими і до тих, хто чимось не вгодив, в потім писала такі кляузи. І найстрашніше, що всі ці звинувачення підлягали під кримінальну і дуже серйозну статтю «антирадянщина».

Ще після того, та тьотя, довго переконувала мене як вона любили мою матір.

Помста і заздрість – страшні речі, особливо коли їх стимулює політика держави.

Переконані, що кожен із вас має спогад із того минулого. Не свій, то рідних. Давайте разом ділитись. Надсилайте на адресу «33-го», чи сюди. Щоб перемагати – треба знати правду.

Вчімо  самі та  своїх дітей, онуків колядок, щедрівок! Бо це прекрасні традиції нашого народу! І їх треба зберегти та примножити.

Христос народився – Славімо його.