Та справжній фурор тут викликав продавець Сергій Бовкун, який привіз сало для вінничан аж з Білої Церкви. Адже його «український наркотик» зовсім не схожий на той, що вживають на Поділлі. Тоненька шкірочка, чималий прошарок м’яса і все це присмалено соломою. І їсти його потрібно виключно свіжим, запікати –моветон. За сало товщиною 10-12 сантиметрів продавець бере 100 гривень за кілограм, а ось тонше вдвічі, яке називають «Генеральським» – 250!

– Ну а яка ж українська кухня без цього продукту? Тим більше, що білоцерківське сало вважають найсмачнішим як мінімум у всій Київській області. Тому вирішив привезти його і на Поділля, бо, кажуть, що ваше сало теж справжня їстівна бомба! – каже Сергій Бовкун. – Товсте сало купувати чи тоненьке – справа смаку, але у будь-якому разі воно не повинно бути темним чи матовим на колір, сало має бути білим і навіть трохи блискучим, тоді воно свіже та смачне. Взагалі у Білій Церкві особливе на смак сало, тому що ми його добре пропікаємо, не так, як, скажімо, на Львівщині чи Вінниччині, де порося лише трохи обсмалюють, щоб лише щетину «збрити». От і виходить, що у нас сало м’яке і запашне, а у них тверде. А ще віднедавна, я звернув увагу, покупці частіше не товсте сало беруть, а тоненьке або із смужечкою м’яса, його ще називають «генеральським» і, до речі, дуже часто таке сало скуповують у нас оптом на столичні ринки. Особливий рецепт? Тут, мабуть, не варто щось вигадувати, сало потрібно їсти, а не експериментувати із ним, тому найкращий рецепт: шматочок свіжого хліба і запашного сала вприкуску із часничком – смачного вам!

Віталіна Трудько