До цього часу поблизу Вінниці був лише один кризовий центр Дім Мама. Але жінок, котрі опинилися у складних ситуаціях значно більше. Власне, саме тому волонтерці Юлії Дякун спала на думку ідея заснувати кризовий центр “Ми поруч”. Великий приватний будинок розрахований на 10 родин. Перший поверх уже готовий до заселення. Тут житимуть 5 сімей. Цей будинок громадська організація орендує, в місяць на його утримання потрібно близько 65 тисяч гривень. Господар дізнавшись про волонтерів мету зробив за свій кошт ремонт, дав техніку, меблі. Тут забезпечать одягом, їжею, надаватимуть психологічну і юридичну допомогу. А ще підшукають роботу. Термінів перебування у центрі — немає, все індивідуально. Адресу центру — не кажуть, адже через перших мешканців центру є потерпілі від домашнього насильства.

Але ще до відкриття центру, котре відбулося кілька днів тому, Юлія взяла під опіку трьох жінок.

– Якось восени у соцмережах я побачила пост про вагітну жінку, котра потрапила у кризову ситуацію, її бив чоловік. Від його кулаків вона втекла з дому і жила на вокзалі — розповідала Юлія — Згодом до нас звернулися соціальні служби, об ми їй допомогли чимось. Ми винайняли в гуртожитку кімнату для неї. А ще через тиждень до нас звернулася жінка-переселенка з Донбасу, котра сама виховує дитину.

На початку грудня її звільнили з роботи через локдаун і вона залишилася без засобів до існування, бо ще й втратила паспорт і не змогла переоформити виплати. Зрозуміло, за оренду їй платити було нічим, тому з квартири її “попросили”. Ми її теж поселили до гуртожитку, допомогли з паспортом, обстежили дитину. За цей час вона встигла знайти іншу роботу, квартиру і менше, ніж через через місяць вона покинула центр. Це дуже оптимістичний рекорд. Для жінок дуже важливо допомогти у найважчий кризовий період, не дати впасти, і тоді вони дадуть собі раду. Третя родина теж переселенці, мама з двома дітками. Переоформлення виплат буде тільки наприкінці лютого, а договір оренди закінчився і господарка квартири не погоджувалася чекати. Жінка з дітьми по суті залишилася на вулиці. До нас звернулася знайома цієї родини і вже вчора ми переїхали до нас.

– А чому саме кризовий центр ви задумали створити?

– Я подумала, що кризовий центр у Вінниці має бути не один, адже потерпілих дуже багато. Перед цим 15 років була медичним волонтером і багато бачила таких бідолашних сімей. Люди мою думку підтримали. Центр ми створили без підтримки влади, оформили офіційно, створили громадську організацію. Ми існуємо за рахунок благодійних пожертв. Ми аполітичні, не належимо до жодних релігійних громад і до органів місцевої влади.