Біда сталася неждано-негадано… Тролейбус через слизину занесло на зустрічну вантажівку. При зіткненні бензобак автівки тріснув, пальне вихлюпнулося на передню частину тролейбуса і загорілося.
За лічені секунди полум’я охопило кабіну. В принципі, вона могла врятуватися, якби одразу вискочила з тролейбуса. Але тоді загинули б пасажири. З останніх сил Зоя Ткаченко змогла врятувати людей, а ось сама згоріла живцем.
Редакція “33-го” розшукала Ніну Махнюк, яка їхала у тому тролейбусі і дивом залишилась живою:
– Коли хтось каже, що Зоя Ткаченко порушила правила дорожнього руху і начебто сама спровокувала ту аварію – не вірте. Вона вчинила як героїня, – каже Ніна Махнюк. – Я тоді працювала на шкіргалантерейній фабриці. Ми їхали на роботу на другу зміну – на 15.20. Було близько 14.40 дня, тролейбус був забитий вщент, в основному жінками. Аж раптом біля насіннєвого заводу його розвернуло і він вдарився у бензовоз, який виїжджав від училища. Як зараз пам’ятаю цю Зою Ткаченко – у шапочці, така славненька жіночка. Спереду почало горіти, почалась паніка. Хоч би руками розтягнути ті двері – думали ми. Але нічого не виходило.
Із останніх сил водійка дотягнулась до тумблерів і відчинила середні та задні двері. Ми кинулись із салону. Там було повну диму, і, на жаль, Зоя Ткаченко там і залишилась помирати. А ми бігли з усіх сил, бо казали, що станеться вибух. Знаєте, мені до цих пір страшно. А ще дивно, бо коли розвернуло тролейбус – поряд було чимало машин. Із них повисовувались чоловіки і просто спостерігали мовчки, ніхто не кинувся на допомогу.
– Мій чоловік Віталій вивчився на будівельника, його сестра живе у Хмельницькому, працює вдома та співає у церковному хорі… Дітей на ноги піднімав чоловік Зої Василівни, як міг… На жаль, його вже немає серед нас. Бо ж самі розумієте, як без мами ростити дітей. І вони виросли хорошими людьми! Тепер у Зої Василівни Ткаченко четверо внуків, і всі знають, ким була їхня бабуся… Від двох наших родин щозими приносимо їй квіти та цукерки, які вона любила! Знаєте, щороку стою тут, змітаю сніг та розумію, що вона зробила неймовірне – пожертвувала собою заради сотні пасажирів! – розповіла невістка Зої Ткаченко Наталя Йосипівна. – Чоловік мені розповідав, що в той страшний день він був у дитячому санаторії, йому вночі снилась мама, і він навіть у свої неповні 13 просився додому, навіть плакав… Йому не хотіли казати, що мама згоріла в тролейбусі, щоб не травмувати дитину… Але смерть мами змусила Віталика швидко стати дорослим і на правах старшого дбати про маленьку сестричку.
Також вся наша родина знає історичний факт, що вже наступного дня після цієї трагедії на вулиці Лебединського у Вінниці зібрався колектив рухомого складу ТТУ і на загальних зборах Зою Ткаченко навічно внесли в список працівників… А її батькам та дітям було встановлено довічну допомогу від ТТУ. Володимир Коростильов, що їхав на своєму тролейбусі слідом за вагоном Зої Василівни, згодом розповідав, що колеги кинулись її рятувати, але весь 107-й горів разом із Зоєю… На жаль, було пізно.
У 1988 році тролейбусну зупинку «Насіннєвий завод» у Вінниці, біля якої в 77-му сталась трагедія, перейменували на її честь. А вінницький поет Анатолій Бортняк написав про подвиг Зої Ткаченко вірш:
…Її в широкий простір понесло,
Від провінційних витоків подалі.
Було їм’я у неї – власне «Я».
Та подалась в безмежжя неозоре…
А там у безвість кануло ім’я,
Де тих імен, по суті,
ціле море!
– Загибель Зої Василівни – трагічна сторінка в історії Вінниці та всього транспорту міста. Якби, не дай Бог, нині таке сталось і водійка врятувала життя 120-ти пасажирів, то вона була б Героєм України. Але 44 роки тому, мабуть, вирішили інакше… Це якщо про нагороди. Бо суто по-людськи щороку ми, як можемо, допомагаємо родині Зої Ткаченко, – розповів директор Вінницької транспортної компанії Михайло Луценко.
– Минулого року наш колектив обновив меморіальну дошку на місці її героїчного вчинку. І щороку 17 січня разом із її рідними ми всі ці роки ходимо на могилу Зої Василівни на центральному кладовищі Вінниці, щоб віддати шану цій відважній жінці… Сподіваюсь, і в школах міста вчителі також розповідають дітям, як молода жінка за кермом тролейбуса врятувала більше ста життів. А сама згоріла, як свічка…
Від імені ВТК дякую всім, хто пам’ятає Зою Василівну Ткаченко.
Віталіна Володимирова
Роман Ковальський
