Хлопці не прагнули роздратувати сепаратистів, просто показали, чия земля, і передали патріотичне вітання українцям.

– Приблизно в цьому місці вже висів український прапор, але тепер ми, українські вій­ськові, встановили знамено нове, більше та ближче до позицій окупантів та до тимчасово окупованого обласного центру. Звідси до фортифікаційних споруд російських окупаційних сил – приблизно 800 метрів. Прапор висить на межі фронтового населеного пункту, який контролюється Україною. Із місцевими мешканцями прекрасно ладнаємо, вони допомогли із 4-метровим дерев’яним флагштоком до знамена, – зізнався Євген.

На вчинок наших воїнів мережа просто вибухнула оваціями, і тисячі людей не приховували своєї радості.

»Наш стяг замайорів на висоті десь під Луганськом. Нехай «сєпари» знають: тут наша земля. Євген Ісаєв – ти просто крутий, бо я бачила відео, як ти туди ліз… прямо під боком у «сепарья». Дякуємо нашим захисникам за захист, а благодійникам – за кошти на прапор три на два метри», – написала вінницька волонтерка Таня Власюк.

Додамо, що Євген Ісаєв родом із Запорізької області. Батько й мати – військові, проходили службу в Повітряно-десантних військах. Євген вирушив на передову ще у 2014 році, але зазнав серйозного поранення під Зеленопіллям.

– Першого дня нас накрили з важкої артилерії. Снаряд 120-го калібру впав за півтора метра від мене за дерево. Осколками посікло мені тіло, руки, ноги, до того ще й контузило… Чую крики медиків та хлопців, — розповів нашому журналісту Євген. — Дивлюсь на себе — там кістки, там ноги. Відразу зрозумів, що буде ампутація… Мені вкололи знеболювальне. Пригадую, як лежали із побратимами, бо багато було поранених, а обстріл не вщухав. Виявляється, що це так здавали іспит по наших координатах курсанти артилерійського училища. Через те пекло до нас не могли дістатись, щоб забрати до лікарні. Аби було лег­ше, я спі­вав бригадні пісні та гімн десантників. Лише згодом до нас дісталась аві­ація, але один з вертольотів обстріляли і весь екіпаж загинув. Ми дивом врятувались. Вже у Дніпрі мою ліву стопу медикам довелося частково ампутувати. Постраждали і руки: кістки розтрощило. Потім були госпіталі Миколаєва та Вінниці.

Після втрати кінцівки на війні Євген встановив протез і служив інструктором 44-го навчального центру, навчався у Донецькому національному університеті імені Василя Стуса, оселився у Вінниці. Зараз Євген продовжує відбувати службу на лінії розмежування в Луганській області.

Віталіна Володимирова