З голодом і холодом в село з містечка Томашпіль прибув продовольчий загін, в складі 22 бійців, який очолював секретар Томашпільського повіткому комсомолу О. Дубчак. Розбившись на дві групи, озброєні комсомольці вигребли у селян мізерні запаси зерна і готували його до відправки на станцію міста Могилів-Подільського.

Вночі з Рахнів на допомогу бабчинянам прибув загін повстанців з отаманами І. Ворошенюком та І. Чорногузом. Повстанці вщент вирізали комсомольський продзагін і насипали їм у животи пшениці. Їхні тіла були забрані і поховані в братській могилі на території Томашпільського цукрового заводу.

В село почали часто приїжджати червоноармійські загони, які займались мародерством і чіплялись до бабчинецьких дівчат. В той час Юстим Платовський та Іван Ціпцюра побили дільничного міліціонера Головинського за те, що той придирався до односельчан за самогоноваріння.

Жителі села Бабчинці, які не звикли коритись і не визнали радянської влади, таємно готували повстання. Його організацією займались підпільні штаби. Основний штаб знаходився в містечку Ямпіль, керівником якого був Лозан Федір Іванович підпрапорщик царської армії, помічник знаменитого отамана С. Ільницького, Кавалер Георгіївського хреста, колишній каторжник, народився 17.05.1888 року в м. Ямпіль. Загальні інструкції та накази надходили з території Румунії від українських офіцерів-петлюрівців, які продовжували боротьбу проти більшовиків за відродження Української Народної Республіки.

Польовий штаб повстанців, який знаходився в с. Бабчинці очолював його житель, офіцер царської армії Чушкан.

Також основним організатором і керівником повстання, зі своїми братами Гнатом та Василем був прапорщик царської армії бабчинянин Козачун Володимир Феодосійович 1887 р.н його в двадцятирічному віці відправили в армію в 121 Пензенський полк, в м. Харків. В 1902 році він був звільнений з армії в чині фельдфебеля. В жовтні 1904 року Володимира знову мобілізували в 20 Східно-Сибірський полк і відправили на російсько-японський фронт. Там йому за мужність і відвагу було присвоєне чергове військове звання – прапорщика. Після війни Володимир повернувся в село Бабчинці. В 1914 році його мобілізували в 241 піхотний полк. Він брав участь в бойових діях на австрійському фронті в Галиції. 22 квітня 1915 року, в битві при місті Горлиця, потрапив в полон і знаходився в офіцерських таборах Рамтаті та Вецлярі. В 1918 році в листопаді за розпорядженням австрійських властей разом з важкохворими полоненими був відправлений санітарним поїздом у м. Київ. З архівних документів (справа 157). Під час Бабчинецько-Ямпільського повстання, Козачун Володимир був одним з його організаторів і керівників. Мав гарного коня і добру зброю, ненавидів московсько-більшовцький устрій і закликав людей до його повалення.

Розпочалось повстання в с.Бабчинці 3 лютого 1921 року. Воно було чітко сплановане і швидко охопило інші села Ямпільського повіту, частково перекинулось до Могилева-Подільського. Бабчиняни просили чернівчан підтримати його, але ті категорично відмовились.

Ось, що про нього згадував житель с.Бабчинці Шевчук Іван Йосипович 1901 р.н.

«Першого дня ми зібрались біля церкви. Коли одна з червоноармійських частин повела наступ на село, ми, повстанці, в тому числі я, Ілля Трендовський, Герасим Коваленко, Семен Перженський і другі, витиснули їх з села. Одну групу червоноармійців, які знаходились в будинку Федора Мельника, ми розстріляли, а частину порубали. Після розправи повстанці пішли в наступ на село Моївку, де біля Барабашевого ставу за напрямом села Борівка захопили в полон 5 червоноармійців російського походження, яких я, Шевчук, Трендовський і Пержинський розстріляли і направились в сторону с. Сокіл і хутора Потирлевича (Вазлуївка).»

П’ять днів село було в руках повстанців. Це був вибух народного гніву проти московських окупантів. Із села Бабчинці повстання перекинулось на інші села.

В той час із рядів червоної армії втекли бабчиняни – Данило Чорний, Семен Лупол, Григорій Подолян, які були туди насильно забрані. Вони всі троє перейшли на бік повстанців. В той час штаб 12-ї дивізії червоних, панічно доносив більшовикам, що в с. Бабчинці та Ямпільському повіті знаходиться 12 тисяч повстанців. Повстали села: Грушка, Садки, Оленівка, Коси, Вила, Букатинка, Мервинці, Буша, Іванків, Микільське, Бабчинці, Суботівка, Яруга, Михайлівка, Біла, Гальжбіївка, Петрашівка, Миронівка, Пороги, Добрянка, Дзигівка, Брід, Велика Кісниця, Цекинівка, Садківці, Шендерівка.

Під впливом успішних виступів повстанців більшовицька влада почала евакуацію своїх установ.

На придушення повстання, яке розпочалось в с. Бабчинці більшовики кинули великі сили. Так, на станції Вапнярка з військових ешелонів, які робили передислокацію, вивантажили більшовицькі полки 66, 208, 209, і 210 зі складу 24 дивізії та полк з 12-ї дивізії. Також в придушені повстання брав участь загін повітової міліції під командуванням Чабана І.М, який нараховував 130 осіб.

Ця вся більшовицька армада посунула на села Бабчинці. На поміч бабчинянам прибули загони повстанців інших сіл. Так, з села Мервинці з ватажками Козянчуком та з села Гальжбіївка з Вовком Остапом Терентієвичем, колишнім офіцером царської армії. В обороні нашого села брав участь і загін повстанців з отаманом Ільницьким Дем’яном Семеновичем.

Перший наступ біло відбито, та більшовики великими силами здійснили другий. Розпочався артилерійський обстріл села, один із снарядів влучив в дзвіницю. Повстанці, в яких біло недостатньо озброєння почали мужньо боронити село та сили виявилися нерівні. Крім того, було дуже важко встояти проти гармат. Обстрілявши село більшовики розпочали наступ. Вони погрожували, якщо повстанці не складуть зброю, зруйнувати його і спалити, а жителів розстріляти.

Повстанці, боячись за свої сім’ї, за жінок та малих дітей вимушені були припинити опір. Частина їх повтікали в інші села і там переховувались, але уникнути покарання їм не вдалось. Починаючи з 1929 року їх всіх репресували.

10 лютого повстання в усій окрузі було жорстоко придушене. Ватажки знищені. Вбито понад 300 повстанців, серед них був священник з села Петрашівка Коцюбинський Олексій Іполитович, який загинув 8 лютого. Село Оленівка Могилів-Подільського повіту було повністю спалене червоними карателями 66-го полку 24 дивізії. Після повстання почалися масові розправи. Каральні органи заарештували понад 500 осіб.

16 лютого 1921 року у селі Бабчинці виїзною сесією реввійськтрибуналу при 12 дивізії іменем Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки, були засуджені і розстріляні в м. Томашпіль бабчинецькі повстанці Деньдобрий Федір Павлович -33 роки, Лисий Іван Степанович – 24 роки, Василевський Кирило Леонтійович – 23 роки, Лісний Федір Кирилович – 29 років. Ось такими молодими, сміливими і хоробрими пішли з життя бабчиняни-повстанці. Перед розстрілом, зазнали жахливих тортур, вони, нескорення, співали пісню, сміливо дивлячись смерті в вічі. Мертве тіло Івана Лисого вдалося викупити у більшовиків його братові Тимофію, привезти в с. Бабчинці і поховати на місцевому кладовищі. Намагалася забрати мертве тіло свого чоловіка Федіра Лісного – Фросина Лісна, але не маючи грошей, вона не змогла його викупити у більшовицьких нелюдів.

Фросина залишилась з маленьким сином Яковом і на все життя зберегла вірність своєму відважному чоловікові, який поклав своє життя борючись за волю України.

Ще 26 повстанців-бабчинян було засуджено до різних термінів позбавлення волі та каторжних робіт.

Після поразки повстанців більшовицький московський окупаційний режим поклав на село Бабчинці велику контрибуцію. Сплатити близько 10 тисяч пудів хліба, віддати 15 голів великої рогатої худоби та десятки свиней і вівець.

Всю зібрану продукцію передали у розпорядження комнезаму. Крім того, у бабчинян вилучили величезну кількість обмундирування, яке забрав 104-й більшовицький полк – це 500 штук білизни, 250 аршинів полотна, 14 аршинів селянського сукна, 15 пар чобіт і 30 кожухів.

Керівник Ямпільського повстанського штабу Лозан Федір Іванович тривалий час переховувався ведучи підпільну боротьбу проти московського окупаційного режиму, та 25 листопада 1925 року був схоплений каральними органами. Надзвичайна сесія Могилів-Подільського окружного суду засудила його до страти. Перед тим, під час облави в м. Ямполі, 3 лютого 1923 року, більшовиками було вбито його сестру Марію Лозан.

Нескоренні

(вірш від автора бабчинецьким повстанцям)

Спіть, повстанці-бабчиняни
Спіть, мої односельчани,
Спіть, хоробрі Кушнірі,
Спіть, сміливі Собарі.
Спіть, повстанці-бабчиняни
Спіть, відважні подоляни.
Спіть в гаях квітучих,
Спіть в полях родючих.
Землю свою ви любили,
Її рідну боронили
За свободу ви повстали,
У борні життя віддали.
Ви боролись за Вкраїну,
За честь нездоланну,
За козацьку гідну славу,
І вільну державу.
Спіть борці-односельчани,
Нескорення бабчиняни.
Станем вранці з прапорами
Засумуємо за Вами.

Леонід Козачун
Краєзнавець
Член національної спілки журналістів України
Член Слав’янської спілки письменників України