– Буде багато запитань чому так? Чому не врятували? Тому, щоб можливо, комусь відповісти, комусь допомогти, а більшості для попередження страшного горя…
Таня захворіла 9 січня, коли в неї піднялася температура до 38,4. Перед Різдвом Вона була на роботі 5-6 січня: набирала аналізи, ставила крапельниці, переливала ліки і т.д. Ми оцінили це, як звичайну простуду, випили жарознижуюче, вітаміни. Температура впала. Але на наступний день ввечері температура знову піднялася. 11 січня з самого ранку після консультації з сімейним лікарем ми поїхали і зробили рентген, де була діагностована пневмонія, незначна до 30% враження однієї легені.
Сімейний лікар, сказала, що не страшно, можна дома проколоти антибіотик. Однак, я серцем відчув, що треба діяти більш рішуче і ми одразу поїхали і госпіталізувалися у 1 міську лікарню, в пульмонологічне відділення. Де її призначили гарне лікування, повністю оглянули, лабораторно обстежили. Однак 13 січня, стан її далі погіршувався. Таня стала киснезалежною, на КТ вже було 70% враження легень і її перевели в реанімацію… ПЛР тест на Ковід-19 виявився позитивним.
Далі була Величезна боротьба за її життя. Допомагала держава, лікарі, друзі, колеги і просто незнайомі люди. За Таню молилися тисячі людей у всіх храмах України. Робилося все можливе і неможливе. Ліки ціною в десятки тисяч гривень за хвилини оказувалися в неї…Лікарі, медсестри, санітарочки не відходили. Таня із-за маски, не могла говорити, але вона була у повній і ясній свідомості до самої смерті і писала нам всім у вайбері. Вона написала у групу нашого перинатального центру – Дякую всім за підтримку. Я борюся і поборю. Лікарі ставили невтішні прогнози, стан її погіршувався, хвороба прогресувала. Таня фактично нічим серйозним не хворіла! Ніколи не лежала в лікарні! Але тут вона була безсильна. Діма, ти мене втрачаєш….написала, моя пташечка. А я стояв під вікнами реанімації і кричав так, що розривалися легені і серце. Ми прожили в коханні 20 років. Робота познайомила нас, робота і її забрала. Наші сини, дуже важко переносять непоправну втрату. Навіть слів немає це написати. Я дві ночі тримаю Максіка в обіймах, бо він плаче. Я обіцяю їй, поставити їх на ноги, зробити справжніми Людьми… Багато слів. Висновки одні – Бережіть один одного, цінуйте коханих і рідних, насолоджуйтесь кожною хвилиною життя. Ковід є, він страшний, він вбиває…
Дмитро Боцюра
