Солдат військової частини 3008 Національної Гвардії України ніс службу на 29 блокпосту, на Бахмутській трасі. Востаннє його бачили під час прориву підкріплення до оточеного 32 блокпосту.

-Це був 2014 рік. 14 жовтня, Покрова. Був прорив на 32 блокпост? Тоді багато загинул. “У полон тоді потрапили щонайменше 9 хлопців. І ми вже наступного дня почали шукати людей, які закінчували Рязанське десантне училище та були тут, в Україні – а вони говорили про звільнення з випускниками-десантниками, -каже вінницька волонтерка. – Незабаром скинули повідомлення із переліком тих, хто був у полоні. А на словах додали, що всі ці люди знаходяться у лікарні, і що на іншому її поверсі є ще один наш боєць. Скоріш за все, це і був Женя Лабун. Періодично доходить інформація, що Женьку разом з іншими полоненими могли відправити кудись у Росію на роботу – у Чечню, наприклад. У РФ це поширена практика… Під час другої чеченської кампанії у нас була група будівельників з Вінницької області, які не зверталися офіційно до правоохоронців, але після повернення додому розповіли, що на Київському вокзалі у Москві їх взяли міліціонери і кудись повели. Вони стверджували, що були донорами у російському госпіталі у Чечні. Їх звільнили чеченці.

Окрім батьків та брата, на повернення Євгена і чекала його кохана Юлія. Її брат теж був призваний на війну і проходив навчання у тюльках. Вона поїхала його провідати і там познайомилась з Євгеном. Ті кілька тижнів молоді люди постійно зідзвонювались, обмінювались романтичними повідомленнями, мріяли й будували плани на життя. Лише б війна закінчилась й синьо-жовтий замайорів від Карпат до Луганська й у Криму, куди вони обов’язково поїхали б відпочивати після одруження…На передову Юлія проводжала двох найдорожчих чоловіків у своєму житті — брата та коханого. Й обіцяла до останнього молитись та чекати, що б не сталось. Та кожен день ставав наче страшним випробуванням, адже з новин вона дізнавалась лише десяту частину правди про поранених та загиблих. Й, що найстрашніше, все це відбувалось саме там, де знаходились її воїни…З тих пір пройшло немало часу, й зрідка в Інтернеті з’являються повідомлення, що молодого нацгвардійця ідентифікували завдяки ДНК-експертизі. З військової частини про це повідомляли рідним, але вони не готові змиритись з цією втратою й відмовлялись забирати та хоронити ті обгорілі рештки.

Й спілкуватись із ЗМІ для рідних Євгена –табу. Про це нам повідомили знайомі нацгвардійця.

– Для родини Лабун кожна згадка про Євгена – це наче ножем по серцю, вони навіть нам, друзям, заборонили щось про нього розповідати. В жінки часто проблеми із серцем, їй боляче,- кажуть вони. – На законодавчому рівні, якщо людину за три роки не находять, військова частина виключає її зі списків і вона рахується загиблою. Але ми були у києві на площі і там до сьогодні написано, що Женя безвісти зниклим. Ніхто його не хоронить, ми віримо, що він повернеться!

Валентина Лісова