Саме він надіслав до редакції чимало матеріалів, в яких вказується, що ще у 2004 році це приміщення, в котрому колись знаходилося неврологічне відділення Війтівської лі­кар­ні, було відчужене у громади і продане за символічну суму – 24 тисячі гривень Євгену Трохименку. Чому саме тепер це питання набрало актуальності? У своєму листі до редакції пан Зарічанський зокрема пише:

«У лікарнях з кожним днем стає все менше вільних місць для пацієнтів з COVID-19, а у деяких лікарнях вже зараз пацієнтам з тяжким перебігом хвороби відмовляють в госпіталізації. Не вистачає місць у палатах і для пацієнтів у КНП «Бершадська окружна лікарня інтенсивного лікування», яка приймає хворих на коронавірус із Бершадського, Теплицького і Чечельницького районів.

Однак, як виявилось, все могло б бути інакше, і ліжко-місць для лікування хворих на COVID-19 в Бершадському районі могло б вистачати, якби не одне «але».

Виявляється, громадянин Євгеній Трохименко, який проживає у с. Війтівка Бершадського району, за час свого перебування в статусі депутата Бершадської районної ради Вінницької області в своїх деклараціях відобразив у розділі «Нерухомість» такий собі житловий будинок з вбудованими офісними та складськими приміщеннями загальною площею 743,1 м кв. Мізерна вар­тість придбання цієї нерухомості вражає: 24000 (двадцять чотири тисячі) гривень. Насправді вказаний нібито «житловий будинок» ще донедавна був у власності територіальної громади і був неврологічним відділенням місцевої лікарні.

На мій інформаційний запит Комунальне підприємство «Бершадське районне бюро технічної інвентаризації» надало відповідь, що приміщення змінило власника у 2004 році. Утім, згідно з Законом України «Про приватизацію державного майна», приватизації не підлягають: об’єкти державного житлового фонду, у тому числі гуртожитки, а також об’єкти соціально-культурного призначення, що фінансуються з державного бюджету, в тому числі об’єкти сфери охорони здоров’я. Таким чином, гр. Трохименку Є.А., за сприяння підкуплених ним місцевих «князьків-корупціонерів» вдалося дивним чином за безцінок приватизувати комунальне майно (об’єкт сфери охорони здоров’я), приватизація якого була заборонена.

04 листопада 2020 року Вінницька обласна прокуратура внесла до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинення гр. Трохименком Євгенієм дій, які підпадають під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ст. 233 Кримінального кодексу України — незаконна приватизація комунального майна. Розпочалося кримінальне провадження. Щиро вірив в об’єктивність і справедливість, але ніяких дій не проводиться. Що ж, у нас все купується, все продається і рішення в судах виносяться незаконні. Наразі там офіс підприємства, котрим керує Євген Трохименко. Є підозри, що там він обладнає ковбасний цех. Та що там казати! За такою ж схемою продали ще одному депутату відремонтоване приміщення дитсадка за символічну суму. Все це не без відома тепер вже колишньої сільської голови. Одному мені не під силу змусити місцеву мафію дотримуватися законів».

– Справді, колись це була неврологічна лікарня, а тепер – валіза без ручки, – розповідає Євген Трохименко. — Цей заклад був закритий ще наприкінці 90-х років. Приміщення старої забудови, ще середини минулого століття. Перекриття дерев’яні, стіни оббиті дранкою. У деяких кімнатах грати на вікнах залишилися.

На момент, коли я його купував, приміщення було порожнім, без батарей вже років сім. Там не було половини даху, у 52 вікнах не було жодної цілої шибки. Неврологічне відділення закрили і в перший же місяць з будинку вивезли все, що можна. Я фактично купував голі стіни. Дах ми відновили, вікна засклили, обладнали водовідведення, провели світло і зробили все, щоб приміщення далі не руйнувалося.

Так сталося, що мені було негайно потрібне житло. І я там обладнав двокімнатну квартиру на 68 метрів (загальна площа будинку понад 700 квадратних метрів). Але там було занадто багато проблем, тому ми там не жили, знайшли будинок навпроти. Навіщо мені це все було потрібно? Ця будівля по сусідству з моїми батьками і була у відкритому продажі. Його початкова вартість – 11 тисяч гривень. Мене ще й просили, аби я брав участь в аукціоні. Його пропонували нашим аграріям, місцевому птахокомбінату, але нікого воно не зацікавило. А мене більше цікавила земельна ділянка біля цього будинку.

Якби лікарня хотіла його відновити, то вона б його не продавала. Якщо держава буде готова його відновити, то я залюбки подарую це приміщення. І якщо б пан Зарічанський справді хотів підтримати медицину, то, перебуваючи в обласній раді, не допустив би закриття Бершадського медичного коледжу…

А от чому пан Зарічанський взявся за цей будинок саме тепер – то вже зовсім інша історія. Так-от, це суто політичні розбірки. Свого часу ми з ним були в одній політичній силі – у «Свободі». У пана Зарічанського амбіції – пройти до Верховної Ради, та не вдалося. До цих пір жодних протиріч не було. Але так сталося, що я перейшов до політичної сили «Голос», був обраний до районної ради, і тут наші шляхи розійшлися.

Чи відновиться колись життя у закинутій будівлі – ніхто не береться загадувати. Поки що цей об’єкт нерухомості став приводом для взаємних звинувачень.