Він родом з Ямполя, що на Вінниччині. Ще в дитинстві Олександр побачив на вулиці людину у військовій формі, і в нього з’явилась мрія – стати військовим.
– Хлопець після школи вступив до Кам’янець-Подільського військово-інженерного інституту. Згодом продовжив навчання у Національній академії Сухопутних військ імені Петра Сагайдачного у Львові. Після випуску отримав направлення на посаду командира інженерного взводу в 114-ту бригаду тактичної авіації, що на Івано-Франківщині, — пригадують земляки Олександра. — Коли почалась війна, не міг залишатися осторонь. Написав рапорт в зону АТО добровольцем. І Олександра Рочняка відрядили до 95-ї окремої аеромобільної бригади на посаду заступника командира батальйону з оперативного забезпечення. На наступний день був в Слов’янську. Лейтенант мав виконувати обов’язки в інженерно-саперній роті.
Саме у Слов’янську Сапер виїжджав на бойові завдання: розміновував місцевість після визволення, знешкоджував мінні загородження, фугаси, розтяжки, знищував артилерійські снаряди. Після бійця направили до селища Піски, де воювали за Донецький аеропорт.
– Вночі я та інші бійці у складі групи висунулися у напрямку ДАП, – розповів офіцер. – Потрібно було зайняти позицію нового терміналу. Нічого не видно. По нам йшов шквальний обстріл. Під час висування один з наших танків підбили, екіпаж згорів живцем. Ми вирішили рухатись до ДАП на шаленій швидкості. Коли ж заїхали на територію, побачили неподалік російські танки Т-72. Хлопці скочили з БТРів, у цей час нас прикривав танк та міномети. Після розвантаження техніка поїхала на базу. Тоді настало справжнє пекло для кіборгів. Злітно-посадкова смуга палала! Три дні знадобилося, щоб цілком дослідити позицію нового терміналу. Зайнявши її, розмістилися на першому поверсі. Аеропорт був повністю під нашим контролем.
Не було години, щоб не прилітали ворожі снаряди, докучали танки і міномети, важка артилерія. Одного разу, коли найманці черговий раз намагалися прорватися в аеропорт, я був на позиції. І побачив в іншому крилі споруди ворожого снайпера. На металевій трубі біля проходу висіли кайданки. Раптом снайпер робить постріл в мене. І в той момент розумію — врятуватися не вдасться…
Але, на щастя, куля від снайперської гвинтівки б’є в наручники і від них рикошетить у стіну. Була мить, щоб укритися від наступного прямого пострілу. Я впав на бік. Найстрашніше було навіть не воювати в аеропорту, а виїжджати з нього, оскільки шлях на виїзд пролягав лише по злітно-посадковій смузі, яка повністю прострілювалася. Щоразу ми боялись не доїхати.
Справжньою гордістю не лише для батьків, а й для рідного брата став Сашко. Після подій на Сході його молодший брат Владислав вирішив пов’язати своє життя з армією, тому вступив до авіаційного університету. Начальником Генерального штабу Олександр Рочняк нагороджений нагрудним знаком «За досягнення у військовій службі».
Віталіна Володимирова
