Ірина та Роман позна­йомились зовсім випадково, але чи не відразу зрозуміли, що мають бути разом. Їхнє кохання пройшло випробування СІЗО, звинуваченнями, слізьми, погрозами, але вистояло. Днями вони стали подружжям Костишених і, як годиться справжнім та щирим українцям, давали обітницю один одному у вишиванках. Всі подробиці їхньої «лавсторі» розповіли нашому журналісту.

– Із Романом я познайомилась рік тому. Саме влаштувалась на роботу на телеканал «Вінниччина», і перед Новим роком знімали святкові програми. Потрібно було готувати олів’є. А він як класний кухар, не лише націоналіст, відгукнувся на прохання моєї знайомої, — каже Ірина.

Але справжнім випробуванням для пари стало затримання Романа у лютому 2020 р. після сутичок у Жмеринській міській раді. Хлопця та його однодумців побили, після того два місяці тримали у СІЗО. Ірина зізнається: нервова система не витримувала….

– Це був переломний момент у житті, бо ми зустрічались лише два місяці. Того дня мала я їхати на зйомку у Жмеринку, але поїхала колега, я була у Вінниці на іншому завданні. І дивлюсь – вона мені скидає відео закривавленого Роми. Переді мною стояв вибір: плюнути на все і кинути хлопця. Оточуючі так і радили. А з іншого боку, я не могла, бо не розуміла – як це кинути людину, до якої маєш почуття, в біді. У нього ж друзі теж у СІЗО сиділи. Тому я зробила вибір серцем. Хоч було важко. Я скинула вісім кілограмів за два тижні черес стрес. А коли він був в ізоляторі тимчасового тримання, написала листа. Він був виплаканий, досі мурашки по шкірі. Було боляче писати цей лист, бо ніби почали зустрічатись, а тут людину забрали — наче частину тебе відірвали. Тоді змирилась і чекала, і разом з тим з молодіжним крилом «Едельвейса» ходили містом та розклеювали плакати на знак підтримки. Спілкувалась зі слідчими, адвокатами.

У день, коли Рому випускали з ізолятора, я прийшла ще за годину до того. Всі виходять, а коханого нема. У мене паніка. Аж тут Рома. На вулиці кінець квітня, він у шапці. Ми просто обійняли мовчки один одного і більше не відпускали.

За день до річниці Роман освідчився. І зробив це у стилі «Едельвейса». Напередодні коханий запросив на вечерю до своїх батьків. Я нафарбувалась, красиво одягнулась. Але дорогою сказав, що ще заїдемо до тата на роботу забрати запчастини. Було темно, тому я не дуже добре розуміла, куди ми їдемо. І вже потім помітила, що Рома повертає на Гавришівку, і там його тато не працює. Неподалік аеропорту зупиняє машину, я виходжу і бачу смолоскипи, доріжки, викладені з жерстяних баночок, в яких мерехтить вогонь. Горять кольорові флаєри, а на банерах напис: «Виходь за мене». Я була шокована, бо ж ми живемо разом, як він все так організував!?

Від побаченого розплакалась. Роман йшов поруч, і я вже мало пам’ятаю, що він казав. Лиш те, що йому доведеться і далі займатися організацією «Едельвейс». Після того став на коліна, дістав обручку і запропонував стати дружиною. Звісно, я без вагань погодилась, і побратими Роми зустріли це рішення оваціями! Оскільки мій брат навчається у військовій академії і в нього саме були канікули, вирішили розписатись 20 січня. Перед тим посватались.

Підготовка до весілля зайняла тиждень. Сукню знайшла в Інтернеті від українського дизайнера. Вона довга, біла, з мереживом та вишита у червоних, помаранчевих та зелених кольорах. Підібрали і Роману вишиванку. Вийшов мінімалістичний, але водночас красивий образ. Із гостей нашого свята були лише батьки, бабуся та мій брат. Відсвяткували весілля у скромному сімейному колі.

Батьки Ірини радіють зятю, між ними склались чудові стосунки. Тато дівчини волонтер, у них з хлопцем чимало спільних тем.

Вікторія Снігур