Він проходив військову службу за контрактом у Гайсинській 59-тій мотопіхотній бригаді в групі інженерного забезпечення. Наш земляк, повертаючись з військового навчання їхав в зону ООС. 6 січня 2021 року він безслідно зник, після тривалих пошукових робіт тіло знайшли неподалік залізничного вокзалу Києва – у колекторі річки Либідь…

– Я до цих пір не можу змиритись з втратою, -каже матір загиблого Валентина Зарудня. – Андрій був будівельником за фахом. Раніше працював на меблевій фабриці, їздив на заробітки, а торік підписав контракт з військовою частиною, що дислокується у Гайсині. Я відмовляла, але син пообіцяв, що три роки відслужить і знов повернеться на «гражданку». Про службу мало що розповідав, лише те, що на передовій.

Нещодавно Андрія звідти відправили у Десну на Чернігівщину для покращення кваліфікації, адже син служив у інженерно-саперній роті. Навчання мало тривати до 27 січня. Але напередодні різдвяних свят його звільнили звідти через порушення – заснув на посту. То ж командування гайсинської частини сказало їхати назад до Бахмута. На святвечір Андрій ще вітав з бабусю з іменинами, більше ми його не чули. Син поїхав у Київ на залізничний вокзал, звідти мав сідати на потяг, там його ще останній раз бачив знайомий. Чи сів він на транспорт чи зник на пероні –невідомо.

До мене зателефонували побратими Андрія з Донеччини і повідомили, що він не прибув у місце розташування частини, хоча стверджував, що має квиток на руках. Телефон сина поза зоною став. Після зникнення я зверталась до місцевої поліції з заявою, але там її не прийняли. Довелось їхати у столицю і тільки через тиждень зареєстрували провадження щодо зникнення Андрія. Болю додавали дзвінки невідомих на мій номер, які стверджували що сина вдарили і кинули в річку. Згодом дізналася від поліцейських, що є фото: Андрій на фоні потяга у Києві на вокзалі. І що з його картки зняли кошти…

Три тижні згорьована матір не спала та молилась біля ікон. Вірила – Андрій повернеться. Та днями жінці зателефонували столичні поліцейські та запросили на упізнання. Спочатку пані Валентина не хотіла вірити, що то її син. Але у його одязі були всі документи. Понівечене тіло забирала з моргу разом із побратимами сина.

А у поліції повідомили – слідів насильницької смерті нема, скоріш за все стався нещасний випадок.

– До нас звернулась мешканка Вінницької області із заявою про зникнення її сина. Поліцейські одразу зареєстрували звернення та розпочали пошуки зниклого, – розповів начальник сектору кримінальної поліції відділу поліції на станціях залізничного транспорту Андрій Жувак, – До цілодобового пошуку зниклого, який тривав понад десять днів, було залучено оперативних працівників, дільничних офіцерів поліції, кінологів зі службовими собаками, військовослужбовців Національної гвардії, водолазів Державної служби з надзвичайних ситуацій та рятувальників.Та завдяки записам камер відеоспостереження правоохоронці встановили місце, де чоловік проводжав на потяг своїх друзів по службі, а після цього він зник. Ми провели спецоперацію з розшуку чоловіка, опитали десятки свідків. Цілодобово наряди поліції відпрацьовували можливі маршрути руху зниклого та встановили, що військовослужбовець перебував біля річки Либідь. Не дивлячись на низьку температуру, водолази занурювались у водойму, а кінологи зі службовими собаками ретельно обстежували прилеглі території. У результаті, ми знайшли у воді тіло 25-річного вінничанина. За цим фактом ми розпочали кримінальне провадження за частиною першою статті 115 (Умисне вбивство) Кримінального кодексу України.

То що ж могло статись із 23-річним Андрієм Кравцем того злощасного дня – ми запитали у його матері.

Мене попросили слідчі мовчати до завершення розслідування, щоб не нашкодила. Як мене запевнили правоохоронці – стався трагічний збіг обставин, не з обережності Андрій впав і його віднесло на кількасот метрів течією. Ще дещо почула від слідчого. Але про те не можу розповідати. Чи вірю я в цю версію? Скажу так – всяке може бути… Але що вже казати, сина я вже не поверну ніколи. Я нікого не виную, я цікавилась, чи не мали б мого сина через карантин доправити на вокзал та посадити на потяг. Сказали, що ні, тільки строковиків. А так мій контрактник, сам відповідає за себе. Через газету я хотіла б подякувати всім волонтерам та небайдужим, за те, що всі разом ми не припиняли пошуки, хоч правоохоронці вже були готові сказати «стоп».

Поховали Андрія Кравця у рідному, провести воїна в останню путь зібралось все село, приїхали військові, побивались над закритою труною рідні та близькі. Священик висловив співчуття рідним та призвав усіх молитися за новопредставленого воїна Андрія. Командування 59-ої бригади, для кого звернувся наш кореспондент, від коментарів відмовилось.

Віталіна Володимирова