Рівно 100 років тому, 3 лютого 1921 року, в селі Бабчинці Подільської губернії вибухнув селянський бунт, який увійшов в історію України як Ямпільське повстання.

Повстанці сформували свою адміністрацію, відмінили совєтські закони і відновили владу УНР. За розмахом воно було одним з найбільших на Поділлі, хоча довгий час ніхто нічого про нього не знав. У часи СССР його називали контрреволюційним і намагалися применшити масштаби, викривляли соціальний склад учасників.

Початком послужив курйозний, на перший погляд, привід: в одному з обійсть села співробітники окупаційної російської адміністрації конфіскували самогонний апарат. Але в умовах, коли гроші бу­ли знецінені, коли окупаційні продзагони вилучали у поді­льських селян все до останньої зернини, самогонний апарат був чи не єдиним засобом вберегти урожай і зберегти хоч якусь його цінність протягом якогось часу.

Тож справжньою причиною повстання була антилюдська поведінка російських окупантів на подільських землях і терор проти всіх незгодних з порядками, принесеними з Півночі на багнетах.

Повстання миттю охопило Ярузьку, Ямпільську, Бабчинецьку та Великокісницьку волості Ям­пільського повіту та частину сіл Могилівського — Шендерівку, Людвиківку, Садківці. Координувати дії повстанців взялися два штаби: основний (під­пільний) у Ямполі і польовий у Бабчинцях.

На чолі цього повстання став підпрапорщик царської армії і учасник Першої сві­тової війни Федір Лозан. Його заступником був «известный местный бандит» (як писали за радянських часів) Яків Гінець (Лунець). Серед помічників отамана згадуються і мешканці Ямполя Антон Омелянович Барський («бывший торговец бакалейной лавки») і Гречківський («бывший трактирщик-кулак»), а також уродженець с. Цекинівки Фортуна («деревенский кулачек») та «кулак» Мельник із Гальжбіївки.

Штаб 12-ї дивізії імені Петроградского Совєта, котрий дислокувався в Ольгополі (згодом цей загін став 24 прикордонним полком і в кінці 1940-х придушував опір ро­сійській окупації в країнах Бал­тії), доповідав, що у Ямпільському повіті 12 тисяч повстан­ців, а в Могилівському 5 тисяч, з них 200 вершників «без сідел». Протягом 5 лютого 1921 року повстанці звільнили від більшовиків м. Ямпіль (контроль над містом тримали протягом 5 днів). Згодом повстанці вибили більшовиків з містечка Яруги, ліквідували ярузького волосного воєнкома, слідчого особливого відділу «Румкордону» та кулеметника карного батальйону. Загін отамана Лозана — три тисячі чоловік, з яких половина мала вогнепальну зброю — розігнав міс­цеві органи радянської влади, роззброївши майже сто червоноармійців. Почалась панічна евакуація ро­сій­ської адміністрації Могилева-Поділь­ського. Ще ра­ніше підпрапорщик Федір Ганькевич ор­ганізував у се­лі Тростянець та Дзигівці підпільні осередки. Під час самого повстання служив старшиною більшовицького караульного батальйону в Ямполі. З лютого під Гальжбіївкою, де взвод мав битися з селянами із цього села, Білої та Флемінди (загальна чисельність близько 1500 осіб), Ганькевич поширив серед під­леглих паніку, і вони втекли.

В Ямполі повстанці видали низку наказів: про вільний обіг усіх грошей (за винятком совєтських), свободу торгівлі, відозви із закликом до повстання проти комуни. Було сформовано органи влади.

Але сили були нерівні…

7 лютого в наступ проти повстанців перейшли 66-й, 208-й, 209-й і 210-й полки, 35-та бригада 12-ї дивізії РККА, загони міліціонерів Могилівського повіту. Червоні визнавали, що «в некоторых случаях замечается особый героизм, как, например, контрнаступление, драка до последнего патрона». А 10 лютого повстання було жорстоко придушене, «ватажки повстання знищені», «вбито понад 300 бандитів». Серед загиблих виявився і 37-річний священник села Петрашівка Олексій Іполитович Коцюбинський. Розлючені шаленим опором, москалі повністю спалили село Оленівку Могилівського повіту. На інші села ворог наклав контрибуцію. Тільки Бабчинці мусили сплатити близько 10 тисяч пудів хліба, 15 голів великої рогатої худоби тощо. На Петрашівку накладено стягнення у тисячу пудів зерна та 12 голів великої рогатої худоби, на село Біла – 500 пудів хліба і 3 голови худоби. Усе зібране продовольство, за винятком зерна з Ямполя, яке передавалось у розпорядження комнезаму, надходило у продоргани, значить, у Росію…

Почалися дикі розправи. Станом на 15 лютого було заарештовано близько 500 людей за те, що вони «с оружием в руках принимали участие в наступлении против красноармейцев». Чимало їх страчено.

Федір Лозан тривалий час переховувався. 25 листопада 1925 року його впіймали. Надзвичайна сесія Могилів-Подільського окружного суду засудила його до розстрілу. Перед тим, під час облави в м. Ямполі, 3 лютого 1923 року, більшовиками було вбито його сестру Марію Лозан. Отамана з села Суботівка Тимофія Погонця розстріляно 17 квітня 1928 року.

Соломія КАЛЮЖКО