За неповних два місяці ми маємо непоправну втрату на війні не лише чоловіків, але й жінок.

Вінниччина з початку року втратила двох жінок-воїнів — Вікторію Слободянюк із Вовчка та Ярославу Коляденко із Оратівки. Їм обом було по 29… У них залишилися діти: у Вікторії двоє дівчаток-школярок початкової школи, а у Ярослави — 8-річний син… Сиротами до кінця своїх днів будуть опікуватися бабусі та дідусі.

І саме через ці смерті матерів у ЗСУ під час війни ми отримали тисячі відгуків наших читачів.

У них роздираючий серце біль — чому гинуть такі молоді жінки, як буде жити їхнім дітям-сиротам?!

Багато читачів розуміють вибір жінок. Але є й такі, що запитують, чому на фронт ідуть жінки, мами неповнолітніх дітей? Чому жінки мають піддаватись смертельній небезпеці і віддавати своє життя, залишаючи круглими сиротами дітей в той час, коли молоді, здорові хлопці призовного віку гуляють у барах та ніжаться на курортах? Чому діти нашого керівництва та депутатів, як і вони самі, не там, а ховаються за плечі жінок?

Ми вирішили зробити цю дискусію публічною. Зарання просимо вибачення у всіх, кого образять думки тих, хто думає по-іншому. Але в своїй країні ми маємо чути і знати думки усіх, щоб зробити, якщо треба, роботу над помилками.

– Чому жінки йдуть служити в армію, чому жертвують заради форми і бер­ців материнським щастям, чи місце представницям «слабкої статі» у військових частинах, особливо бойових, та на війні? Думаю, що ні. І переконаний, що жінка має сидіти вдома, варити борщі і доглядати дітей. Я пропоную для матерів, які самі виховують малолітніх дітей, заборонити йти на контрактну службу. Тоді ми вбережемо не лише дівчат, які «страждають» романтикою, а коли потрапляють в окопи, бачать всі жахи війни, панікують і навіть накладають на себе руки. І не треба моїм опонентам відправляти мене на війну, я там уже побував…

 Олег Піддубний, вінничанин

– Я — жінка! Я — мама! Я — дружина! Я — військовослужбовець! Я в армії не за «бабло».

Мене обурює ганебне ставлення до жіноцтва в армії. Чомусь багато хто вирішив, що представниці жіночої статі не мають права поряд з чоловіками захищати Україну. А якщо ще й мама, яка залишила дитину чи дітей і пішла служити, то її взагалі зацькують… Я теж нещодавно підписала контракт на три роки, але налаштована й далі служити. Зараз моїй доньці 14. Поки мене намає, про неї турбуються бабусі, моя сестра, бо чоловік теж служить у ЗСУ. Коли вирі­шила підписати контракт, її думка була важливою. Але дитина мене обійняла і сказала, що мною пишається. Зараз відбуваю службу у бойовій частині, у моїй роті шестеро жінок. Чоловіки до нас ставляться як до рівних, бо в армії немає поділу на статі, а є лише військовослужбовець.

Наталя Лисиця, вінничанка

– Ця клята війна буде тривати доти, доки на неї не потраплять діти олігархів, високопосадовців, депутатів, суддів і прокурорів.

А діти простого народу для них ніхто. Тим більше жінки. Чим більше загине — тим краще буде дітей їхніх зробити своїми рабами, бо ж безпомічні сироти, — вважає Ольга Прокопчук, читачка.

– Я – мама. Я – волонтер. Я – УБД. Я намагаюсь робити хоч щось там, де я є, для перемоги України. Це я до чого? Хочу розставити крапки над «і» для тих, хто запитує мене: «Чого ти туди пішла? У тебе ж діти!»

І про це запитують не тільки мене, про це запитують сотні жінок-матерів, які брали участь у силах та засобах по захисту територіальної цілісності України від російської агресії.

На початку я щиро відповідала, що не могла інакше вчинити.

Після цього активно почали «відколупуватись» знайомі, яких я вважала друзями та близькими мені, навіть тими, хто разом зі мною активно у 2014-му допомагав військовим… Перестала спілкуватись з деякими родичами…

Я знову ж щиро не розуміла, що саме не так? Чому вони роблять дивний для мене вираз обличчя… Часто ловила себе на думці, що мені чомусь соромно перед ними за те, що я зробила вибір у бік армії, а не зосталась дома біля дітей… «Ти же мать!»…

Соромно за те, що взяла на себе відповідальність бути і жити так, як підказує мені моє серце та совість. Просто я маленький гвинтик у величезному просторі на ім’я Україна!

І ось нарешті я зрозуміла, що не так в мені для них! Стало ясно це, коли коментували смерть нашої землячки, воїна, що теж була мамою.

Я і всі інші, виявляється, для них просто заробітчанка, яка пішла на війну, щоб «прокормити» дітей!

Серйозно? Ви, ті, хто себе називає патріотами? Як ви можете засуджувати дівчат-воїнів, що знайшли в собі сили і сміливість в потрібний час стати поруч з чоловіками на захист своєї рідної землі?!

Знаю дівчат, які є настільки крутими, що перед ними і дужі чоловіки схиляють голови! Знаю і пишаюсь кожною! Сотні з них матері! І я забороняю вам, чуєте – забороняю! – брати під сумнів їхній вчинок! Вони варті багатьох книг, розповідей і поваги від українського народу! Народу, а не населення, — переконана Юлія Щербань, у минулому воїн, нині волонтер.

– Какая нормальная мать может вообще бросить своих детей и куда-то пойти? Теперь эти дети – сироты из-за того, что у кого-то в голове одна пыль была. Женщинам на войне не место, и не надо из себя строить Лару Крофт! — Таня Нік, читачка.

– Не думаю, що наші герої хо­тіли б слави через смерть, сирітство, сльози матерів. Вічна пам’ять героям, рідним — співчуття. Дожили до того, що молоді жінки йдуть на смерть, щоб захистити Україну. А чоло­віки втікають від повісток і виконання обов’язку.

Хіба так повинно бути? На жаль, такі робочі місця створені, іншого немає. Це і є героїзм, але хотілося б, щоб наша держава краще дбала про своїх громадян. Та скоріше вирішувала питання війни на міжнародних теренах, з країнами, які мали б забезпечити нашу безпеку. А ні, то відновити ядерний статус, який був гарантом нашої безпеки.

Людмила Вигодянська, читачка

– Треба заборонити підписувати контракт мамам, у кого діти неповнолітні!!!

Жаль жінку… та більше жаль діток. Мами мають думати найперше за дітей, Бо на кого вони залишаться після їхньої смерті? Хто їх розрадить, виведе на життєвий шлях?

А на війну нехай ідуть чоло­віки. Це їхній обов’язок – захистити країну.

Софія Мусійчук

– Питання до вибор­ців Зеленського: ваш президент обі­цяв створити професійну армію… Де во­на??? Хіба це нормально, що жінка йде на війну? На війні мають бути професіонали, чим більше профі, тим менше жертв. Чому виборці Зеленського не пишуть Зеленському у соцмережах, де він так любить сидіти: «Вова, коли буде професійна армія?» Вони як виборці мають всі права з нього спитати! А всі ці жалісливі пости у соцмережах ніякого результату не дають.

Олександр Яворський

– Служба в армії – це почесний обов’язок кожного громадянина України. Завдяки змінам в політиці держави — гендерний напрямок — в армії розширився перелік посад, які можуть обіймати жінки.

Деякі жінки на час служби дійсно вимушені залишати своїх дітей на родичів. А давайте порахуємо, скільки дітей покинуто матерями заради заробітків за кордоном? Думаю, дуже багато… І що, тепер на них усіх вішати ярлик «горе-мати», «зозуля»?.. Я в армії уже 18 років і свого сина не кидаю та при цьому роблю доволі успішну кар’єру. Думаю, у будь яких випадках можна знайти вирішення проблеми, було б бажання, — ділиться своїм досвідом Ангеліна Кушнір, начальник відділу внутрішніх кому­нікацій та інформаційного супроводу управління МПЗ командування ПСУ.

– Я пішла на фронт влітку 2014-го, коли лише найвідданіші чоловіки записувалися у добровольці, а більшість — ховалися та втікали з України. Як тільки почався наступ на Донбас, відчула інстинкт захищатися, захистити, перш за все, свою доньку. Залишила її з бабусею і дідусем і була впевнена, що вона вдягнена та нагодована. А сама поїхала у Нові Петрівці вчитися воювати. Я розуміла, що мене можуть вбити, але свідомо йшла на це. У мене були такі завдання, що ні один чоловік з мого батальйону «Донбас» тоді не погоджувався їх виконати.

Тільки там, в АТО, я зрозуміла, що хочу жити, що я потрібна, що мною пишаються. Там зустріла хороших людей, зрозуміла, що таке справжня любов, дружба. Тому, що я МАТИ, яка має захистити свій дім, своє потомство, свою країну!

Марія Бурлаєва

– Мої спів­чуття рідним загиблих жі­нок і усіх доньок та синів України. Нехай спочивають у мирі з ангелами на небі. Там їх зараз багато — молодих і дорослих, цвіт нації.

Мирного нам усім неба. А їм — з Богом спочивати. У кожного є вибір. І навіть Бог його дає. І за кожен вибір людина відпо­відає перед Богом. Отож, якщо вони пішли на війну, значить, це їхній вибір. А сиріт, які залишились, має підтримати держава і забезпечити їм достойне життя як за захисницю, їхню матір, яка віддала життя за Україну. І не має значення, за яких обставин вона це життя віддала.

Оксана Замега

ВислухалаЛюдмила Поліщук

Своїми думками та судженнями про місію жінки-воїна діліться з нами на сайті 33kanal.com та надсилайте на адресу редакції.