Про те, що наша однокласниця Ліна Щербина та сама цивільна дружина ІТ-шника Мальца, заради якої він порішав свою сім’ю, дізналися із ЗМІ.

Почали зідзвонювалися один з одним, розпитувати, хто що знає чи чув про Ліну. Але інформації про неї зовсім мало, — розповідає Юлія Піскунова. – Ми разом вчилися в 12-й школі з 1 по 8 клас, потім її перевели, але не пам’ятаю, чому: чи то батьки розлучилися і вона з мамою переїхала в квартиру на Оводова, чи то вони за кордон виїхали.

Ліна була звичайною дівчинкою. Гарно вчилася, не від­мінниця, але «хорошистка». Не конфліктна, дисциплінована. Не пригадую, щоб вона уроки прогулювала чи бігала за школу курити, не бу­ло такого. Симпатична, подобалася хлопчикам, але нічого зайвого не дозволяла. Ми дружили, ходили до неї в гості. Вона з батьками спочатку жили в бараці на вулиці Пархоменка за залізничним вокзалом. Там були не дуже гарні умови – одна кімната і туалет на вулиці. Згадую той туалет — і досі мурахи по шкірі. Ми з дівчатами ходили туди як «на екскурсію», бо про те місце розповідали страшну історію, що молода дівчина народила там дитину і викинула її у фекалії… Нас ця історія дуже вразила, але було цікаво…

Потім Ліна з мамою переїхала у двокімнатну квартиру за міськвиконкомом. Там була висока стеля, просторі кімнати, але без розкоші. Я у тій квартирі теж у неї була, на її день народження.

Ліна була одна в батьків. Маму її не пригадую, вона виїжджала в Австралію на заробітки. Здається, Ліна розповідала, що мама була фотографом, але я не пам’ятаю, щоб вона у школі нас фотографувала. Закарбувався в пам’яті Лінин тато, во­на — його копія. Він часто приходив за донькою в школу, посміхався до нас – її подружок. Коли Ліна з мамою переїхали, батько залишився жити в бараці. Де він зараз, навіть не здогадуюся.

Ліна після 8 класу теж наче у воду канула. Колись бачила її у соцмережі «Вконтакті», але з тих пір, як заборонили цю мережу в Україні, навіть віртуальний зв’язок із нею обірвався, бо ні у Фейсбуці, ні в Інстаграмі немає.

У 2016 році у нас була зустріч з випускниками, Ліна не прийшла. Але того року її бачили однокласники, вона їм розповідала, що була за кордоном, але потім повернулася у Вінницю і працювала в якомусь закладі барістою. Про чоловіка і дітей теж не чула, напевно, окрім Мальця, у неї нікого не було.

З тих пір, як сталася ця жахлива трагедія, думаю про Ліну. Не розумію, чому вона влізла в чужу сім’ю, її ж батьки теж розлучилися, вона розуміє, як це боляче?… Чому не дає свідчення у суді, адже і вона, і її дитина могли наражатися на небезпеку через неадекватність Мальца? Можливо, боїться звинувачень, що вона намовила Мальця? Але вона не така! Так, Ліна, як кожна жінка у такій ситуації, можливо, наполягала визначитися, в якій сім’ї чоловік хоче залишитися. Але так, щоб намовляти на злочин, ніколи у це не повірю.

Звичайно, ця історія змусила її «залягти на дно» і вберегти від негативу власну дитину. Можливо, вона десь і з’явиться в місті, бо ж тепер їй залишиться та квартира. Чи буде її продавати, чи жити там, невідомо… Впевнена, має пройти дуже багато років, щоб там хтось захотів жити…