Була депутатом Вінницької облради.

Тепер на Вінниччині — 6 районів. І до Гайсинсь­кого району належать території Бершадської, Ладижинської, Гайсинської міських рад, Дашівської, Теплицької, Тростянецької, Чечель­ницької селищних рад, Джулинсь­кої, Красно­пільської, Кунківської, Ольгопільської, Райго­родської, Соболівської сільських рад.

В ексклюзивному інтерв’ю для «33-го» розповіла, чому пішла у владу і як тепер на посаді втілює журналістські стандарти.

– Ви прийшли у владу з журналістики. В історії відомий приклад публіциста Муссоліні, який згодом став диктатором. Якою бачите свою місію у владі?

– Я була і буду демократкою. У журналістиці є принцип шести «С»: скандал, секс, смерть, сльози, сміх, спорт. Зараз у мене теж 6 С, але інших: слово, свобода, сила, сміливість, самостійність і співдружність. За кожне готова битися до зубів.

Завжди мріяла бути хорошим журналістом. Але коли мене почали гнобити, заводити судові справи, я вирішила захищатися. А захист мій — це слово. Не пускають на сесію, щоб донести слово, — пішла у депутати: міська рада, згодом до обласної. А потім… А потім у мене повірив Сергій Борзов, теж, до речі, на «С». Пройшла програму «Ліфт», довго чекала, переживала… Хтось думає, що усе це так просто…

– А як було насправді, бо опоненти стверджують, що посада дісталась за гроші, інші — за лобі в енергетичній галузі області?

– Бажання! Моє бажання зіграло основну роль.

Мені так дивно чути про ло­бізм… Як колишній депутат обласної ради пишаюся тим, що втілювала ідею, програму, європейський принцип, щоб усе, що завдає шкоди довкіллю, якось виправляти. Мені тоді вдалося залучити чималі кошти в Ладижин, попри те, що я не є другом міського голови Валерія Коломейцева.

Чому подалася у владу? Була без роботи, газету вже важко було відродити, потрібні були великі кошти. А на роботу брати одіозну Головашич мало хто був готовий. Тому вирішила спробувати сили у владі.

– А чому пішли з «Батьківщини» і обрали «Слугу народу» — провладна партія і більші можливості?

– БЮТ покинула, коли змінилося керівництво і принципи цієї політичної сили, уже не було тієї команди. Це сторінка мого життя, яку я перегорнула. А у «Слугу народу» прийшла, коли партія була не на пікові своєї популярності, а навпаки — у складні часи, люди почали нарікати на нову владу. Дуже важко давалися нам вибори місцевих рад, ми ще не відчували себе командою, єдиним меха­нізмом. Становлення нової по­літичної сили — це непростий процес, хтось приєднується, хтось від’єднується. Це демократія.

Ніколи не засуджувала людей за зміни. Якщо оглянутися назад, то за час незалежності ми уже багато разів змінювали свої політичні вподобання. Вчимося бути демократичними.

– Ставши головою новоствореного Гайсинського району, Ви зробили характеристику кожній з 14 громад, які увійшли в район, відзначивши їхню унікальність. Ви вже настільки зуміли їх усіх вивчити?

– Я ними живу! Як я можу не жити активним Тростянцем, якщо вони у кожній комісії, у кожному проєкті! Як я можу не дослухатися до ладижинців, якщо це маленьке містечко має такий бюджет, як увесь Гайсинський район колишній?! Бершадь дуже добре знаю, працювала там з Анатолієм Матвієнком. Теплик знаю. Це був колишній 17-ий округ, де ми активно працювали, газету 100-тисячним тиражем там випускали. Тому знаю і села, і людей місцевих. Почала більш детально знайомитися із частиною Немирівського району, яка до нас відійшла, та з громадою Дашева, бо раніше більше з Іллінцями мала справи.

– Чи не найбільше сил і засобів Ви вкладаєте у Гайсинську лікарню, яка стала частково ковідною, але тим не менше були повідомлення про перепади кисню у лікарні і смерті, які, можливо, із цим пов’язані. Розкажіть, що тоді насправді сталося?

— Питання забезпечення киснем лікарні першою підняла я. Той кисень, який там був, то навіть не вчорашній день, а позавчорашній. Мені у вересні-жовтні дорікали, що я таким чином піарюся перед виборами, на що я пропонувала ставати поруч зі мною, закачувати рукави і разом «піаритися». З тих пір я вже точно дізналася, що таке мідні труби і ще багато чого: які потрібні крани, скільки вони коштують, яка має бути «розводка» і так далі… Щодня спілкуюся з усіма головними лікарями, начмедами, запитую про епідеміологічну ситуацію, проблеми і потреби лікарень. Наші медики уже не панікують, мають чіткий алгоритм дій. У нас не могло бути ніяких перебоїв з подачею кисню. Був лише один випадок, коли довелося переключати пацієнта з кисневої мережі, то її під’єднали до кисневого балону. На все про все пішло три хвилини…

Тоді паніка виникла через недовіру до дій медперсоналу та страх… Так, на жаль, Ковід вбиває. Того дня у морзі дійсно лежало 5 трупів — два після страшної ДТП і троє внаслідок коронавірусу… Кожен летальний випадок ми розслідуємо і враховуємо в подальшому усі нюанси. Я й сама захворіла. Розуміла, що наражаюся на небезпеку, коли йшла у ковідне відділення перевіряти постачання кисню. Спілкувалася з хворими — так треба було… І вже на наступний день відчула погіршення самопочуття, піднялася температура. Я одразу звернулася до лікарів, зробила тест. Перебіг хвороби був не з легких, падала сатурація до 80 відсотків, мене хотіли госпіталізувати, але я зібралася з силами і десь за тиждень почала одужувати. Захворіли мама та свекруха мої — обоє в зоні ризику. Мама через лікарню пройшла, але вже все добре. Чоловік — у легкій формі.

– Не можу не запитати про Гайсинську військову частину, звідти останнім часом надходять трагічні новини про небойові втрати. Можливо, Ви, як голова РДА, знаєте, чому так відбувається? І чи не надходили вам скарги на командування, бо кажуть, що там на волонтерській допомозі бізнес організували?

– 59-та бригада у Гайсині має лише штаб, бюрократична частина. А увесь особовий склад на Сході виконує свій обов’язок. Спілкуюся з братом командира Котенка, його заступниками. Єдине, що я зрозуміла: немає єдності серед громадських організацій Гайсинщини, навіть серед учасників АТО… Один на одного шукають компромати… Будь-яка війна руйнує моральні бар’єри, а суспільство не готове цього пробачати. Інколи потрібно просто стримати свої негативні емоції… Ненависть до усіх — до Бога, до влади, до тих, хто послав… Але ми повинні зрозуміти: якщо наші захисники, рятуючи нас від війни, гинуть там за різних обставин, ми тут повинні зробити усе можливе, щоб ці смерті були не марними, — щоб їхні діти, матері, вдови на мирній землі могли вільно навчатися, лікуватися, мати повний соціальний захист держави. Навіть якщо йде мова про «небойові втрати»…

– Тема Василя Стуса для Вас особливо близька, бо село Рахнівка Гайсинського району — мала батьківщина поета. Завдяки журналісту Вахтангу Кіпіані маємо можливість більше дізнатися про судові репресії проти Стуса-бунтаря. Ви уже дослідили для себе цю сторінку історії, яке ваше враження про книгу Кіпіані, яку через позов Медведчука, який був його адвокатом, заборонили? «33-й» запросив свого колегу на Вінниччину. Чи готові його зустрічати на Гайсинщині?

– Це моя настільна книга. Там така документалістика — це велика праця! Можна порівнювати із нашим сьогоденням, і тоді диву даєшся, як одна людина могла боротися із системою, а ми тут усі разом — і не можемо… Дуже сподіваюся, що Кіпіані приїде у Рахнівку, відбудеться презентація його книги у музеї Стуса. Хотілося б, щоб діти мали можливість поспілкуватися із легендарним журналістом, але будемо уже виходити із епіде­міологічної ситуації. (Коли верстався номер, стало відомо, що Вахтанг Кіпіані планує бути в Гайсині 10 березня, про цю подію читайте у наступному номері газети «33-й канал» — авт.).

– Прокоментуйте скандал, який виник на останній сесії районної ради із розподілом залишкових коштів? Ви дуже пропісочили там районну раду. Що, вже пішов розкол?

– Замість того, щоб розподілити 32 млн 372 тисяч вільного залишку, згідно з Бюджетним кодексом — а це лише
1 млн 300 тисяч на утримання апарату ради, вони на себе, «любимих», виділяють 10 мільйонів. З них на винагороди — 1 млн 700 тисяч. Хочу нагадати, що перше рішення ради було про збільшення штату до 26 осіб!

У цей час наша ад­міністрація офіційно відмовилася від частини цих коштів. З них 1 млн 500 тисяч передали на ліфт у Гайсинській лікарні та 1 млн 70 тисяч — на лабораторію у селі Летківка Тростянецької ОТГ.

Крім того, профінансована Гайсинська лі­карня на півтора мільйона, садочок «Теремок», Бершадська лікарня — на 4 млн 100 тисяч, Теплицька лікарня — на 2 млн грн. Бо кошти вільного залишку мають бути розділені між райо­нами, а не витрачатися на апарат, якими б намірами не прикривалися.

– А як вдається поєднувати посаду і сімейні обов’язки, у вас же двоє дітей з різницею майже 20 років?

– Мама Люда трохи загубилася… Пиріжки вдома за свято. Буває, вдосвіта встаю, щоб насмажити моєму першокласнику Андрійкові улюблених млинців. Андрійко — моя втіха і розрада. Катруся, як і я, закінчила Львівсь­­кий університет ім. Франка, живе і працює у Львові. Сподіваюся, що прийде час і дочекаюся, нарешті, гарного зятя.

Чоловік уже 27 років працює на Ладижинській ТЕС, завжди і в усьому підтримує мене. Коли надійний тил, спокійніше працювати. А я готова робити усе від мене залежне, щоб громади Гайсинщини були заможними і процвітали.