Як стала зіркою Фейсбука і чому досі не є членкинею Національною спілки письменників – у нашому інтерв’ю.

– Ніколи не сподівалася, що до мене прийде народна слава, бо жила, як звичайні українські жінки. Родом я з села Уланів Хмільницького району, а з 2008 року проживаю у місті Немирові, звідки родом мій чоловік. Немирів тепер для мене – рідне місто.

Маю дві вищих освіти – педагогічну (вчитель математики, фізики, ін­форматики) та економічну. Але на даний момент по професії не вдалося реалізуватися. Увесь мій час займає поезія!

– А як давно пишете вірші? Звідки черпаєте натхнення?

– Вірші писала ще в школі, але то було дуже рідко. Але на початку 2018 року я пережила сильний стрес, в ту ж ніч написала 6 віршів. І потім почалося – вони аж йшли з мене самі. Мені легше зараз висловити свої почуття віршем, аніж прозою. Більшість з них написано вночі, коли повна тиша і ніхто не заважає.

Моїм джерелом натхнення є, звичайно, ж мої рідні – батьки, діти, чоловік. Вони герої моїх творів.

– А чому вирішили популяризувати свою творчість саме через Фейсбук?

– Вирішила вести свою сторінку у Фейсбук, бо вважаю, що зараз це найпопулярніша соціальна мережа в Україні. Три роки тому створила спільноту «Мої вірші для вашої душі». На даний момент там уже 97 000 підписників. Це прекрасні люди з різних куточків світу. 96% підписників жінки, а 4% — чоловіки. 80000 – це жителі України, а решта – з інших країн. Серед них є і рідні, і близькі, і чужі, які з часом стають «своїми». Завдяки віршам я маю тепер багато друзів, є навіть такі, хто став для мене родиною. Ціную і поважаю кожного особисто!

– Ваші вірші «гуляють» Мережею часто без авторства, як до цього ставитеся?

-Так, прикро, що дехто не вказує автора під моїми віршами, але головне, щоб їх не видавали за свої. Зараз я у процесі затвердження авторського права. Дуже багато моїх підписників, знаючи стиль написання, вказують у коментарях мене як автора людям, які виставляють вірші без підпису.

– А у друкованому вигляді розповсюджуються ваші вірші?

– На даний момент маю п’ять збірок, в кожній приблизно 200 віршів. Друкуються вони у видавництві «Твори» міста Вінниці. В досить немалому тиражі книги уже розійшлися по світу – через своїх рідних та друзів люди замовляють книги і в Америці, і в Німеччині, і в Італії, а також у багатьох інших країнах.

– Чи співпрацюєте з Національною спілкою письменників?

– Колись зверталася у Спілку, щоб стати її членкинею, але серед умов – рекомендації трьох членів Спілки, премії та нагороди, а у мене таких не було, тому вирішила бути простою поетесою, без регалій.

Коли верстався номер, ми звернулися до керівника НСРУ у Він­ницькій області Вадима Віт­ковського. Він запевнив, що Людмилу Степанишену без проблем приймуть до письменницької Спілки:

– Вимога щодо рекомендацій трьох членів НСП обов’язкова, оскільки прописана у Статуті, але немає проблеми отримати такі ремендації. Головне – ознайомитися з творами. У березні заплановане засідання Спілки, впевнений, що Людмила Степанишена приєднається до нашої спільноти, — обіцяв Вадим Вітковський.