На останніх виборах вважався одним із лідерів у партії «Українська стратегія Гройсмана». І раптом на першій же сесії склав повноваження депутата Вінницької обласної ради та зник з політичного та владного поля. Куди він пішов?Коровій посварився із Гройсманом чи взяв паузу у стосунках? Чи полишив політику? Де зараз працює?

На ці запитання екс-голова Вінницької ОДА та депутат облради Валерій Коровій відповів в ексклюзивному інтерв’ю «33-му».

– Не секрет, що Ви у рейтингу найвпізнаваніших політиків та управлінців області- були заступником голови ОДА,  потім головою облдержадміністрації. І раптом – складання повноважень навіть депутата Вінницької облради і зникнення? Куди пропав Коровій?

– Цікаве запитання…Можу запевнити, що я ніде не зникав. Якщо чесно, то просто здійснив свою давню мрію – побути трохи зі своєю сім’єю. Цей період приділив найріднішим, бо коли діти виростали, я їх не бачив. Тепер тішуся внуками, у мене вже четверо внучат – три дівчинки і хлопчик чотири місяці. Це найбільша моя радість.

Але насправді – це такий період переосмислення, роздумів, тому що будь-яка людина, якщо вона має певний елемент критичного мислення, то чудово розуміє, що в усьому є початок і логічне завершення.

Зараз працюю в громадській організації «Вінницький бізнес-клуб» . Знову почав читати лекції у Вінницькому торговельно-економічному університеті і отримую задоволення від цього. Готуюся до захисту докторської дисертації. Проводжу дуже багато зустрічей та комунікацій з різними людьми – політиками, підприємцями, часто спілкуюся з новообраними депутатами різних рівнів та міськими чи сільськими головами. Цікаво, як зараз відбувається на місцях процеси пов’язані з реформою децентралізації, як вони опановують нові важелі управління.

Є певні думки, але ось ця пауза потрібна, щоб просто усе ще раз переосмислити.

– Багато хто Вас уже висватав в соратники МХП і політпроекти, які вони підтримують, це так?

– Коли була сесія обласної ради, я підсів до народної депутатки Лариси Білозір, яку знаю з дитинства, бо товаришую з її батьком більше 30 років. Але тоді почали пліткувати, що Коровій підсів до Білозір і отримав останню вказівку, що йому робити.

Хочу ще раз усіх запевнити, що рішення про складання депутатських повноважень я прийняв досить давно. Мені лише формально потрібно було дочекатися початку роботи обласної ради. Вважаю, що зробив все для того, щоб «Українська стратегія» перемогла, сформувала обласну раду і, як виборчий проект, має усі шанси переростив в іншу стадію розвитку. Зізнаюсь, що мені було неприємно, коли деякі люди, яких я щиро вважав своїми друзями, робили вигляд, що мене не існує. Рано чи пізно ми з цим розберемося…

Але проблема у тому, що дуже багато фобій навколо компанії МХП і мені це дуже неприємно. Будучи ще першим заступником голови Вінницької ОДА, мав зустріч з Косюком Юрієм Анатолійовичем. Це був 2008 рік і тоді вирішувалося питання де реалізувати цей проект – або у Вінницькій області, або Черкаській, Київські чи Дніпропетровській.  І нам потрібно було залучити ці інвестиції. Компанія МХП за два етапи реалізації проекту інвестувала у Вінницьку область один мільярд доларів.  І створено 8 тисяч робочих місць.  Покажіть мені ще хоч одну таку компанію у Вінницькій області. Як економіст бачу, як вони підняли рівень конкурентного середовища – у південно-східній частині  Вінницької області у них найвищі зарплати та орендна плата за паї. До того, як я покинув ОДА, у нас з МХП була домовленість про реалізацію проекта на 600 млн доларів в районі Гнівані, де б ми розщеплювали кукурудзу до амінокислот і де планувалося створити тисячі робочих місць. Чому це не продовжилося, я не знаю.  Підозрюю, що це пов’язано з деякими фобіями навколо компаніями МХП. По-простому, усе зводиться до того, що є декілька людей, які хочуть показати, що вони імператори у Вінницькій області.

Відносно Кучера Миколи Івановича та Лариси Білозір, то тут багато не потрібно говорити, лише подивіться, хто найбільш активний з депутатів ВР на округу. Люди не дадуть збрехати. Зрозуміло, що це люди знакові. Не можу сказати, що я з ними не спілкуюся, так як із багатьма. Інколи зідзвонюємося з Юрієм Івановичом щодо розвитку області, залучення інвестицій і подібне.

– Вони з вами радяться?

– Ми обговорюємо деякі теми, зокрема соціального напрямку. Хочемо реалізувати проект навколо  лікарні і обговорюємо, яка буде реакція, відгуки.

Але я усе робив, щоб під час виборчої компанії не спровокувати якийсь конфлікт. Щоб посваритися багато не треба – декілька публікацій у соцмережах і потім навіть руки не потиснуть, такого не потрібно робити.

– Як родина прореагувала на такий ваш поворот в кар’єрі? Адже багато хто мріє про посаду голови бюджетної комісії, яку пропонували Вам.

– Сім’я підтримала моє рішення.

Я був головою Вінницької облдержадміністрації, очолював команду фахівців. Хоча, якщо пам’ятаєте, тоді мало хто хотів бути головою ОДА. Бо тоді були перші роки війни, була мобілізація, ми власними силами та засобами будували фортифікаційні споруди, коли взагалі не було коштів на єдиному казначейському рахунку, коли вулиці перекривали, шини палили… Повірте, від такої роботи мало задоволення, але коли ти працюєш і формуєш команду, ти чітко усвідомлюєш, що на тебе дивляться  її члени. Тому ми усі разом тоді зробили дуже багато: «Опера-фест» у Тульчині, переселили у нове приміщення “Ляльковий театр”. Хоча мало хто у це вірив, при підтримці уряду відкрили хірургічний корпус «Пироговки», почали будувати дороги.  Переймалися залученням інвестицій. Зараз почали реалізовуватися ті інвестиційні проекти, які ми свого часу запускали.

Голова облдержадміністрації – це була людина, на яку орієнтуються. І коли я йшов до обласної ради, керувався двома мотиваційними факторами: по-перше, почуття відповідальності за ту команду, вважаю її найкращою і про це свідчать її рейтинги. І друга причина – хотів продовжити ту роботу, яку ми розпочали.

Як зараз пам’ятаю 13 вересня, ми зустрілися з Володимиром Гройсманом, була певна розмова, обмін думками і вже наступного дня я приступив до роботи — підготовку до виборів. Ми провели унікальну виборчу компанію.Зламали той тренд, який був на початку парламентських виборів, коли «Українська стратегія» взяла 1,5 4 %.

-То це правда, що ви зробили вибори «Української стратегії Гройсмана» у Вінницькій області?

-Це робота команди, де в кожного була чітко визначена зона відповідальності, у тому числі й політична складова.  Я просто раніше приступив до цієї роботи, а саме у жовтні 2019 року, коли ще про це зовсім ніхто не думав. У моїх обов’язках було підібрати кандидатів до обласної ради від “Української стратегії” та на посади лідерів ОТГ, окрім міста Вінниці – там окремий алгоритм роботи. Як на мене, ми провели дуже велику вдалу роботу. Якщо на парламенських виборах Крижопільський або Бершадський райони мали 3% за УСГ, то на місцевих – це було уже 45%. Це сталося тому, що ми підібрали тих людей, які були вмотивовані  бути головами, депутатами. Тому у мене дуже багато друзів у цій команді, з якими я тривалий час працював і підтримую дружні стосунки і бажаю їм успіх!

Але від теплого місця голови бюджетної комісії я відмовився . Це тема достатньо делікатна,  але хочу просто пояснити: для мене були досить дивними деякі рухи навколо обласної ради. Якщо візьмемо, до прикладу, Свентокшинське воєводство у Кельце, то там у сеймі ( обласній раді) 30 чоловік, апарт -10 чоловік, і голова та заступник – на громадських засадах. І при цьому вони справно виконують свою представницьку функцію.

– Ви за кадрову політику в облраді?

– Я в загалі про систему організації.

Зараз дискусії за Гайсинську районну раду: у них, в принципі, повноважень уже немає: до 1 липня повинні передати своє майно на громади. Але зараз взяли вільні залишки коштів Чечельника, Бершаді, Тростянця, Теплика і направляють собі на зарплати та ще й збільшують чисельність кадрів на 20 чоловік. Зрозуміло, що якби вони не мали зверху певних команд, то б на цю авантюру самі не пішли.

Що я маю на увазі: ось ця невизначеність, роздутість штатів неодмінно призведе до виникнення спочатку якихось локальних конфліктів, а далі – у представницькому і виконавчих органах влади. Зрозуміло, що від цього ніхто не виграє. Найбільш логічним було б, якщо б головою державної адміністрації стала людини з команди «Української стратегії», оскільки саме ця політична сила має більшість в облраді. Нічого не хочу сказати проти Сергія  Борзова, якого я дуже добре знаю. Але мова зараз про систему стримування противаг. Тому достатньо скептично дивлюся на те, що відбувається в обласній раді і бачу як збуваються певні мої прогнози і руйнується та інституційна пам’ять, яка була присутня в області. Де люди свого часу об’єднувалися заради розвитку Вінниччини. Ці основи заклав ще Юрій Іванович Іванов, який у 2000 році сказав: «Після того, як ми пережили обледеніння і нам ніхто не допомагав, то вінничанин про вінничанина в Києві повинен говорити  або щось  тільки добре, або взагалі нічого».

– Ви були головою ОДА за Порошенка, чи не були пропозицій від цієї політичної сили про подальшу політичну співпрацю?

– Я один з небагатьох голів облдержадміністрацій, які не перефарбувалися і Петро Порошенко чітко знав, що я  прийшов з команди міста , тому те, що я працював з «Українською стратегією» було логічним і послідовним.

У мене багато друзів або добрих знайомих у цій політичній силі. Парторганізацію очолює зараз Андрій Гижко – мій перший заступник, як голови ОДА, підтримую з ним комунікації, деколи намагаюся згладити якісь емоційні моменти, обмінюємося думками. Але я не можу сказати, що існують якісь політичні домовленості з цією політсилою.

– Чи можливі дострокові парламентські вибори?

– Хто б що не говорив, але зараз основні політичні гравці починають активно готуватися до позачергових виборів до Верховної ради. Коли вони будуть, мені важко сказати. Думаю, що градус напруги точно буде зростати. І найбільш правильним кроком, щоб випустити цей пар, буде рішення  провести позачергові парламентські вибори, тільки тоді зросте довіра до законодавчого органу. Нічого більше не допоможе, навіть зміна Уряду. Оцей відчутний відсоток громадської недовіри буде заважати країні рухатися вперед. Політичне керівництво країни не має права допустити чергового Майдану, з огляду на ті ризики, які нависли над державністю України та спроможністю реагувати на ці виклики. Я про досить непросту ситуацію з проросійськими силами і цей тренд тільки посилюється. Тому найбільш демократичний вихід – це парламентські вибори, нехай вони будуть хоч кожен рік, але щоб вони підтримували певний рівень довіри суспільства. Це нормальний інтструментарій у будь-якій демократичній країні.

Якщо все ж таки буде ще одна передвиборча компанія, вона буде дуже динамічна.

– Вас вважають найбільшим знавцем економіки області. Як виоцінюєтесьогоднішнюекономічнуситуацію на Вінниччині?

– Економічна ситуація насправді дуже непроста. Я зараз працюю у «Бізнес клубі» і бачу, як горять очі компаній, які хочуть рухатися вперед, але постійно створюються якісь перепони на їхньому шляху розвитку. Уже навіть облікова ставка падала, кредитні ставки падали, але ніхто кредитів не бере, тому що підприємці працюють у збиток. Мене дуже насторожують певні показники, зокрема те, що інвестиції  у Вінницьку область за 2020 рік скоротилися на 46 %

– Це через ковід?

– Це комплекс факторів, але ця тенденція почалася ще у 2019 році, кали ковіду не було.

Усе було підмінено презентаціями. Бо дуже багато залежить від того, наскільки регіональна влада зможе вести комунікації, з бізнесом, не через призму: “я старший, а ти ні”, а через призму формування довіри. Треба менше  себе любити і показувати на телебаченні, а працювати у неформальній обстановці на результат.

Маємо індекс скорочення будівництва у січні поточного року 44 % від попереднього року, – це більше ніж вдвічі.

Область аграрна, але бачимо й скорочення сільгоспвиробництва на 14%. І при тому, що аграрна область, демонстративно ліквідовують профільний департамент. Мені здається, це велика помилка, яку допустило керівництво області. Є поняття інституційної пам’яті – це ті традиції, які були напрацьовані. Скільки я спілкуюся з представниками аграрного бізнесу, вони вкрай негативно ставляться до такого рішення, тим паче, коли у них забрали будівлю, яку усі ці аграрії будували. Думаю, що Сергій Сергійович має переглянути це питання. Розумію, що існують певні обставини, про які ми не знаємо. Але в аграрній області профільний департамент – це не просто табличка, потрібно генерувати ідеї, політику навколо економічних інвестицій. Особливо актуально це стане уже з 1 липня коли запускається «ринок землі», який буде породжувати масу непорозумінь, конфліктних ситуацій з інвесторами, власниками земельних паїв, де потрібно буде оперативно реагувати і люди повинні відчувати присутність влади у цих процесах.

– Зараз уся земля переходить громадам, які тут можливі ризики?

– Насправді це дуже правильний крок. Але пам’ятаю 2012 рік, коли землі були в районах і всі казали, що це погано, нарікали, що всі землі, у Вінницькому районі зокрема, пороздавали і це дійсно так. До мене, як голови ОДА, приходили АТОвці з Іллінецького району і запитували, що це робиться: були 100 гектарів землі, але з’явилися якісь студенти, які по 2 га забрали собі, а АТОвцям нічого не залишилося. У Вінницькій область 1 мільйон 600 тисяч гектарів ріллі. 2 мільйони гектарів сільськогосподарських угідь. Але з цих 1 млн 600 розпайованих було 1 млн 200 га. 400 тисяч гектарів – це були запаси резервного фонду – академії аграрних наук, міністерства оборони. Але розпайовані землі не можна було купувати-продавати, натомість маса земель, які були в розпорядженні сільських та селищних рад, а це землі з резервного фонду, Держгеокадастр роздавав по 2 га. Боляче про це говорити, але використовували у цих схемах воїнів АТО, які брали по цих 2 га і тут же перепродавали. Мені важко зараз сказати, які обсяги цієї землі, але це величезний масив, деякі вже по тисячі гектарів повикуповували, тобто земля вже є у приватній власності.

Ринок  землі у будь-якому потрібно запускати, питання  – в якому форматі. Днями говорив з одним аграрієм, у якого 600 га землі, 50 га з яких він уже викупив, ще на 50 % уклав договір емфітевзису на 50 років з правом продати чи подарувати цю землю від власника. Юридичні особи будуть мати таке право аж 1 січня 2024 року, але до того часу уже будуть укладені договора емфітевзизу, дехто скупить ці договори і потім тільки почнуть продавати. Це робота для правоохоронних органів, нехай поцікавляться, що відбувається у системі земельних правовідносин.

-Ви як голова ОДА, перший воєнний, що можете сказати про перспективи закінчення війни в Україні?

-Голова обласної державної адміністрації є головою ради оборони Вінницької області і я дійсно мав владні повноваження на систему комунікації із структурними підрозділами міністерства оборони, національної гвардії, державної прикордонної служби. Коли почалися бойові дії на Сході, кордону між нашим Піщанським районом і Придністров’ям не було… Разом з Могилів-Подільським прикордонниками робили усе можливе, щоб був виритий 30-кілометровий противотанковий рів. Фактично ніхто ніяких коштів не давав, ми самі збиралися і укріплювали там прикордонні заставу.

Якщо говорити про Придністров’я, то страхи дещо перебільшенні. Немає у Придністров’ї потенційної спроможності представляти серйозну загрозу Півдню Вінниччини, тим паче, що ми дуже непогано укріпились, відпрацювали план заходів на випадок диверсійної роботи. Ви знаєте, що у нас є і 59 бригада, яку починали формувати з нуля. В Ямполі розмістили роту батальйону 3008, щоб гарантувати безпеку нашим жителям, бо люди були дуже налякані…

Дуже непроста ситуація у нас була пов’язана з вибухами у Калинівці. Як колишній голова Вінницької облдержадміністрації, гордий з того, що ми зуміли у найкоротші терміни системно розгорнутися і уникнути жертв. Був безпосередньо на складі, коли приймалося рішення по запуску літаків для гасіння пожежі і можу сказати, що тоді надзвичайно позитивну роль зіграв командувач військово-повітряними силами Сергій Дроздов, пілоти полетіли тільки тому, що вони не могли сказати “Ні!” своєму командуючому.  Завдяки авіації вдалося зберегти майже 70% боєприпасів. Але кожного пілота могла чекати смертельна небезпека. Та і тоді  ми відчули елемент інформаційної війни, яка дестабілізує ситуацію.

Багато спілкуюся з військовими, у мене склалися дуже добрі людські взаємостосунки із начальником Генерального Штабу Віктором Миколайовичем Муженком. І можу вам сказати про те, що ситуація на Сході України вигідну Російській Федерації. Щоб вирішити ситуацію військовим шляхом, потрібно покласти велику кількість людей. Тому це питання може вирішитися у політичній площині. Тиском, примусом, іншими методами, але звідти має піти РФ. У мене перед очима розвал Берлінської стіни, коли були створені певні політичні передумови і під тиском санкцій все – таки все розвалилося.Тому міжнародна спільнота повинна дуже жорстко тиснути на РФ – обмежувати їх можливості черпати фінансові ресурси такі як, наприклад, “Північний поток – 2”. Але Україна має бути успішною, щоб приваблювати сюди жителів Донбасу рівнем життя, безпеки, поваги до закону та про європейським вектором.

-Які помилки, як керівник області, Ви тепер не допустили б?

-Цілком очевидно, що є такі моменти. Але мене колись  вчив один добрий наставник: ти повинен говорити про свої перемоги, а не про свої проблеми. Знаю свої помилки. Не хочу на них акцентувати увагу. Скажу коротко: можливо зробив би декілька інших призначень в обласній державній адміністрації. А тоді потрібно було балансувати між багатьма групами впливу і приймати відповідні рішення.

-Ви як ставитесь до вакцинації? Будете щеплюватися?

-Для того, щоб ми реально почали виходити з карантину, потрібен колективний імунітет понад 60%. Цього можемо досягти трьома шляхами: перехворіти 60%, усіх вакцинувати або третє – поєднати одне і друге. Виграють ті країни, уряди яких зуміють швидко та якісно провести вакцинацію.

Я особисто відношуся до тієї категорії, яка робить щеплення і від грипу, і від дифтерії, і всі інші необхідні. Маю намір вакцинуватися від ковіду, уже навіть зареєструвався. Питання лише коли і якою вакциною.

У цьому питання знову ж таки по менше потрібно політики. На телебачення з роз’ясненнями має йти спеціаліст, а не політик.

-Які б Ви самі собі поставили запитання. Що Вас найбільше болить?

-Мене болить ситуація, коли районні ради крок за кроком починають вставляти палки у роботи об’єднаних територіальних громад. Тут потрібна максимальна підтримка обласного керівництва, профільних департаментів ОДА та облради. Але приїжджати і не вчити їх, що потрібно зробити, а надавати практичну допомогу. Їхати туди, де закрили лікарню, де не створили ЦПМСД, де люди не отримають заробітної плати. Почалося розчарування у створенні ОТГ, бо окрім проблем і додаткових перепон, люди нічого поки не відчувають. Ми не повинні перейти ту межу, коли ідея децентралізації може бути дискредитована, тому потрібно оперативно реагувати на такі точкові випадки, щоб пом’якшити і скоротити цей перехідний етап.

Відео і фото Олексія Бойко та з сімейного архіву В. Коровія