– Наталя Михайлівна, не секрет, що Ви одна із найкрасивіших жінок у владному бомонді області. Крім того, ваше прізвище – як у зубра вінницької влади та нардепа Григорія Заболотного. Ще ходять чутки, що Ви кума голови ОДА Борзова. Хто і що вам допомогли посісти цю посаду? Бо одні кажуть, що треба занести за посаду чималі кошти, інші – мати впливового коханця чи родича. Вам що допомогло?

– Завжди кажу, що я є прикладом, як молода людина, яка має бажання, голову на плечах, вміє працювати, може досягнути вершини, не маючи впливових родичів чи когось іншого.

Так, я повна тезка дружини Григорія Заболотного, але ніяких родинних зв’язків між нами немає. Маю чудових кумів. Давно спілкуємося з Іриною Борзовою, тренувалися ще в одному танцювальному колективі. Але ніяке кумівство нас не поєднує.

19 років віддано і понаднормово працювала на державній службі. Проявляла ініціативу, за що часто сама потерпала. Мені пощастило працювати з керівниками, які хотіли бачити біля себе розумних і дієвих. Це й зіграло основну роль у моїй кар’єрі.

Зараз не той час, коли можна прийти у гарне велике крісло і там відсидіти, тебе дуже швидко з того крісла зметуть.

– Ви одна з небагатьох, яка пройшла усі щаблі кар’єрного росту. Як ви реагуєте на такі випадки, коли людина “з нуля» приходить на високі посади і починає керувати? Це правильно?

– Я прийшла на державну службу у 2002 році, одразу після університету, моя перша робота – це головний спеціаліст відділу по роботі з молоддю в управлінні сім’ї та молоді обласної держадміністрації. Далі – посада зав. сектором. І так поступово рухалася. Незважаючи на те, чи опускалася у посаді, чи підіймалася, намагалася досконало виконувати свої обов’язки.

Маю двояке ставлення щодо того, коли приходить людина на державну службу і повинна мати великий стаж держслужбовця. Інколи це грає вкрай негативну роль. Завдяки моїм керівникам – покійній Тетяні Юріївні Степаненко, Олені Стояловій, Тетяні Пашиніній – я мала шанс на самореалізацію і мене не зламала система. А більшість людей, які працюють у державній службі, стають гвинтиками, і коли ти чиновнику зі стажем пропонуєш якусь ідею, він відмовляється, бо уже прораховує, що потрібно буде зробити, і заходить у ступор… Коли я була директором департаменту соціальної і молодіжної політики і формувала свій колектив, то намагалася не оточувати себе людьми, які мають великий досвід у держслужбі. Зі мною працювали патріотичні молоді люди, які мали досвід у громадській сфері чи менеджменті на підприємствах.Тому що державна служба – це управління галузями для досягнення результату на благо мешканців області. І розуміння цього є більш важливим, ніж досвід держслужби. Інколи чиновники, які пропрацювали десятки років, насправді не є такими відданими своїй справі, як ті, хто може зайти не з цієї системи.

– Кажуть, що у нас в Україні найприбутковіший бізнес – це державна служба. Тому що можна лобіювати свої питання. Стати учасником корупційної схеми відмивання коштів. Вам надходили такі пропозиції?

– Стосовно корупційних моментів, то були насправді спроби. Вперше на посаді директора департаменту соціальної та молодіжної політики. Були розмови про винагороду за призначення директорів у будинки – інтернати. Я практикувала виїжджати в райони, навідувалася в інтернати без попередження. Завжди пояснювала керівникам цих закладів, що я до них не в гості їду, а з робочим візитом, щоб розуміти стан справ. І замилювати мені очі гарними прийомами забороняла. Ніколи не обідала в їхніх їдальнях, бо переконана, що не зможу більше спитати з тієї людини, з якою сіла за стіл. Це було заборонено в моєму колективі.

Насправді робота для мене усе, і я не готова нею ризикувати заради якихось спокус.

– Розкажіть про Вашу сім’ю, хто Ваші батьки?

– Батьки уже пенсіонери. Вихована у сім’ї інженера. Мама викладала у технічному університеті, потім працювала вчителем трудового навчання у дівчаток 32-ї школи. Цю школу я закінчила і моя сестричка. Батько працював на ДПЗ, був заступником начальника цеху. Зараз займається копанням криниць – пекельна праця, але це той вибір, який він свого часу зробив, щоб утримувати сім’ю.

Найголовніше у моїй сім’ї – це підтримка один одного. Сьогодні я вдячна батькам за підтримку, тому що увесь час моєї доньки після школи покладено на плечі моїх батьків. Вони її забирають зі школи, везуть на англійську мову, п’ять разів на тиждень на гімнастику, їздять з нею на змагання в інші міста. Бо в мене весь час займає робота.

– Ваша дев’ятирічна донька Злата уже багаторазова чемпіонка області та України з художньої гімнастики. Як її виховуєте, де вона навчається?

– Навчається Злата у школі №25. Нам далеко до школи їздити, бо живемо в районі Будинку офіцерів, але принципово зробили такий вибір, бо це одна зі шкіл, яка першою зайшла в експериментальний проєкт – апробацію Нової української школи. Для мене як вчителя початкових класів за першою освітою це було важливо.

Вдячна нашій вчительці Олені Поліщук, яка поєднує в собі і педагога, і старшого наставника та є прикладом для своїх учнів.

Гімнастикою Злата почала займатися у три рочки. Це вже частина нашого життя. Спорт і для мене завжди був важливим. У мене мама займалася легкою атлетикою і гандболом, тато — легкою атлетикою і біатлоном. Я займалася спортивною акробатикою у подружжя Голяків, знаю систему нашої акробатики і чому вона найкраща в Україні. Бачила зсередини відданість тренерського складу і голови федерації.

Художня гімнастика – молодий вид спорту для нашої області, тренери молоді, але роблять максимум, щоб розвивати цю систему.

Сьогодні, як перший заступник, я відповідаю за розвиток соціальної та гуманітарної сфери, у тому числі за спортивну галузь. Переконана, що розбудова спортивної інфраструктури – одне із пріоритетних завдань. Цю ідею сповідує наш Президент і профільне міністерство. У минулому році третина об’єктів «Великого будівництва» були спортивними. Цьогоріч, окрім традиційних спортивних об’єктів, увага на басейни. Ми будемо відбудовувати частково за державні кошти мультиспорткомплекс на Янгеля у Вінниці. У Могилеві-Подільському незавершений басейн, який теж планується у найкоротші терміни здати. І поступово будемо рухатися до того, щоб і художня гімнастика мала свій сталий зал, щоб дівчата мала можливість професійно займатися.

Художня гімнастика представлена лише в міській ДЮСШ №1, там невелика ставка тренерів. У цьому році сподіваємося, що в обласній комплексній спортивній школі теж будуть введенні ставки для тренерів. Проблема ще й у тому, що для художньої гімнастики потрібні відповідні умови – це, перш за все, висота стелі. Єдиний зал, який діючий і відповідає цій нормі, знаходиться в головному управлінні Нацполіції на Ботанічній. Голова ОДА Сергій Борзов звернувся до керівництва Нацполіції, і вони виділили тричі на тиждень своє приміщення, щоб дівчата – члени збірної області мали можливість тренуватися.

– У Вас дві вищі освіти?

– Закінчила Вінницький педуніверситет, а потім – Одеський регіональний інститут Національної академії при Президентові України. Закінчила аспірантуру і буду робити усе, щоб у цьому році вийти на захист кандидатської дисертації. Я її написала ще 2015 року, але через кар’єру не вистачило часу на наукову роботу, тому хочу виправити цю ситуацію.

– Який Ваш основний підхід до медицини області, що, у першу чергу, зараз маєте намір зробити для людей?

– Перехід фінансування з НСЗУ – надзвичайно правильний крок. В ідеалі це має бути перехідний етап до страхової медицини. Давайте будемо говорити відверто: безкоштовної медицини немає, є той, хто все одно платить за надані послуги – це або місцевий бюджет, або державний, або людські кошти. Ми працюємо над забезпеченням відповідної матеріально-технічної бази у всіх лікувальних закладах. Ну, не може бути такого, щоб в області не було жодного безкоштовного комп’ютерного томографа (КТ). А так було. І ми доклали зусиль, щоб із державного бюджету вже закупити 4 КТ – у Жмеринській, Ямпільській, Хмільницькій лікарні та лікарні швидкої медичної допомоги у Вінниці. Ще 6 КТ на підході.

З ініціативи Президента України Володимира Зеленського минулого року по всій Україні розпочали реконструкцію та облаштування до європейських стандартів 255 приймальних відділень, 10 з них на базі опорних лікарень Вінниччини. У минулому році 85 млн грн було надано з державного бюджету на ремонти цих відділень, частково виділяють кошти місцеві бюджети та народні депутати з коштів, які їм передбачені на соціально-економічний розвиток. Усі ці приймальні відділення робляться за одним зразком: в’їзна група, реанімаційні блоки, відповідне оснащення. І якраз для облаштування приймальних відділень встановлюються КТ, сучасні рентген-апарати, УЗД-апаратура з державного бюджету. І наше завдання – проконтролювати, щоб державне КТ обслуговувало хворих безкоштовно. Це ж стосується використання усіх інших державних субвенцій.

Користуючись нагодою, хочу звернутись до мешканців області. Ви не повинні просити про отримання, передбачених пакетом Національною службою здоровʼя України послуг та ліків. Якщо виникли порушення, повідомляйте мені – буду належним чином реагувати.

– У Вінницькій області нікого не здивуєш сімейними медичними кланами, і деякі комунальні медичні заклади стали наче приватними цих родин. Більше того, налагоджена система, коли пацієнт приходить у комунальний медичний заклад, а його звідти направляють у приватний центр дружини чи сина головного лікаря. Чи зустрічаєте Ви тихий саботаж або протистояння у викоріненні цього явища?

– Знаю випадки, коли приходила людина у лікарню, а там кажуть, що немає потрібного спеціаліста, і відправляють у свій приватний медзаклад.

Така ситуація виникла не сьогодні, адже наша державна і комунальна мережі охорони здоров’я настільки уже були у занедбаному стані, що люди самі йшли у приватну медицину і готові були платити. Як з цим можна боротися? Потрібно зробити усе можливе, щоб державні лікарні стали конкурентами приватній медицині. Сьогодні головні лікарі вже не директори медичних закладів, які вибивали бюджет на свою лікарню, а керівники комунальних некомерційних підприємств. Якщо вони не будуть працювати на результат, збільшення кількості пацієнтів – постраждає лікарня і увесь медичний персонал. І медики самі ініціюють звільнення недобросовісних керівників.Адже кожен новий пакет послуг і новий пацієнт – це додаткові надходження в бюджет закладу.

– Ви вперше стали депутатом обласної ради. Яке ваше ставлення до ініціативи партії «Слуга народу» у Верховній Раді щодо обмеження депутатства і перебування на будь-яких керівних посадах державного рівня лише двома термінами?

– Психологи кажуть, якщо людина 5-7 років працює на одному місці, вона починає заспокоюватися і вигорати. Навіть по собі відчула, коли працювала директором департаменту соціальної та молодіжної політики, за 5 років відпрацювала систему управління – і уже не було необхідності емоційно викладатися, відчула момент заспокоєння. Тому з цим я згодна.

Стосовно депутатства, то так, це для мене абсолютно новий досвід. Увесь цей час працювала у виконавчій гілці влади, доповідала депутатам з трибуни, захищаючи ті чи інші програми.

Так, у нас у Вінницькій облраді невелика фракція – 8 депутатів «Слуги народу». Жоден із нас не мав до цього депутатського досвіду, але це непогано. Ми маємо злагоджену комунікацію.Спільно встановили правило – на жодну сесію не виходимо, попередньо не пропрацювавши кожен проєкт рішення. І якщо мої колеги по фракції мають пропозиції, зміни та доповнення – відстоюємо спільну позицію. Ми завжди озвучуємо позицію фракції й маємо гарні приклади, коли навіть депутати, які не підтримують нашу політичну спрямованість, голосують за наші правки. На минулій сесії у програмі підтримки сімейних фермерських господарств 9-им пунктом заходів було передбачено 100 тисяч гривеньна друк інформаційних буклетів. Ми запропонували цих 100 тисяч перенаправити на пункт програми, який передбачає компенсацію вартості доїльних апаратів для особистих господарств, і ця поправка пройшла. На жаль, колеги-депутати з інших фракції не підтримали нашу пропозицію щодо компенсації навчання у вищих навчальних закладах учасникам бойових дій та їх дітям і вдовам, які навчаються не лише у вінницьких вузах, але й у вишах інших міст. Депутати заявили, що їм потрібно вивчити, які видатки тут потрібні. Ми у той же день зареєстрували проєкт рішення і будемо наполягати на цій правці, тому що вважаємо, який би не був обмежений цьогоріч обласний бюджет, але можна знайти кошти, щоб компенсувати таким сім’ям навчання на контрактній формі навіть за межами Вінницької області, але в Україні. Бо багато хто вступає і до Києва, Львова, Одеси, інших міст, і наш обов’язок – підтримати захисників України та їх родини.

– З завершенням адміністративно-територіальної реформи школи перейшли у підпорядкування громад, але через це багато з навчальних закладів можуть закрити, чи потрібно це робити?

– Управління школами і дитячими садочками передані на громади. Саме громади повинні провести детальний аналіз існуючої системи освітніх закладів і прийняти рішення щодо того чи іншого закладу. Для мене в пріоритеті дві умови: доступність і якість освіти. Початкова школа має бути максимально наближена до місця проживання дитини. Тому опорна школа може мати філії нижчого рівня для того, щоб забезпечити цей принцип. Але ми не повинні нехтувати і якістю навчання дитини. У малокомплектних школах педагогічний колектив таких знань не забезпечить, а діти – не отримують необхідний рівень соціалізації і вміння конкурувати в колективі.

Наше завдання подбати про дороги та наявність сільських автобусів. Опрацьовуємо ініціативу Брацлавського селищного голови, який запропонував за програмою «Шкільний автобус» купувати за співфінансування громади невеликі мікроавтобуси до 10 місць. Якщо потрібні будуть зміни в законодавстві – звернемось до депутатів ВР, Міністерства освіти і науки щодо внесення таких правок.

– Ви будете вакцинуватися?

– Так, я і моя сім’я, мої батьки будемо вакцинуватися від коронавірусу, як тільки вакцина з’явиться у вільному доступі. Якщо будуть відмови вакцинуватись серед тих, хто включені до першої черги – обов’язково використаю цей шанс як громадський та політичний діяч.

– Весна – час пробудження почуттів, розкажіть, як зароджувалося ваше кохання із чоловіком?

– Ми познайомилися у педуніверситеті, Юра навчався на історичному факультеті, з тих пір не розлучаємося. Моєму чоловікові часто кажуть, як йому пощастило мати таку дружину. А я прекрасно розумію, чого це варто, тому дуже йому вдячна. Інколи приходжу з роботи у такому стані, що немає сили приготувати вечерю, але для Юри в задоволення своїм дівчатам зробити плов чи різотто. А татків борщ для мене і Злати – найкращий у світі. Чоловік розуміє, коли зі мною треба помовчати, що мені потрібен час, щоб втамувати емоції і, відпочивши, знову стати дбайливою мамою та дружиною. Я завжди з ним раджуся, у нього розвинена інтуїція, і він часто мені допомагає приймати рішення.

У нас партнерські стосунки. Чоловік працює у приватному бізнесі. Тільки зараз я можу робити свій посильний вклад у сімейний бюджет. Бо раніше, працюючи у департаменті, отримувала заробітну плату 4200 грн. Сьогодні з надбавками у мене в середньому виходить 24-26 тисяч.

У нашій сім’ї головна не я і не чоловік, а Злата. І сьогодні у нас новий виклик – донька хоче сестричку та собаку. Ну, якщо песик може бути уже на її день народження у червні (вона Близнюк, а це – дуже цілеспрямований і наполегливий знак), то прохання про сестричку ми ще обмірковуємо.

А у нас із чоловіком дуже своєрідне поєднання. Ми обоє Леви. Але вже 15 років разом. І ще не загризли один одного. Я вдячна Юрію за живі квіти і розуміння.

Хочу побажати усім здоров’я, щастя і кохання. Любов перемагає все.

Людмила Поліщук