Повірити в те, що в середині 1964 року, в пік холодної війни Радянського Союзу і США, міг бути проведений чесний, без тотального контролю КДБ, Всесоюзний конкурс скульпторів і на ньому випадково перемогли якісь невідомі бідні студенти з України – Ю.Синькевич, А.Фуженко, М.Грицюк, які й стали авторами пам’ятника в Москві найбільшому українському націоналістові, котрий мріяв про нашого, українського Вашінгтона із праведним законом – Тарасові Шевченку – може тільки дуже наївна молода людина, яка не жила в СРСР.

Так, Микита Хрущов знав українську мову. Читав Винниченка. Носив українські вишиванки. Одну з яких, до речі, йому подарувала… Клембівська вишивальна артіль (фабрика). Він навіть мало не приєднав до совєцької України етнічні українські землі, які є зараз частинами інших держав, я вже не кажу про окупований Крим.

Але це, як відомо, не заважало йому бути лютим ворогом незалежності України, катом сотень тисяч українців Західної України за підтримку УПА.

Приблизно якось так, в цьому ж, здавалося б, суперечливому, стилі виходило у нього із цими студентами. Він їх просто використав в боротьбі з Америкою. Як і самого Шевченка, до речі.

Сумнівів немаю, що Ю.Синькевича, А.Фуженка і М.Грицюка на лояльність до радянського режиму чекісти перевірили задовго до тієї події. Не гірше ніж того виродка, що вбив Степана Бандеру. І далі їх «вели» по життю аж до смерті. І використовували в подібних спецопераціях. На скільки ті нещасні жертви це знали, а головне – розуміли, наскільки вони прагнули вирватися з тієї смертельної пастки – то зовсім інша справа. Але факт залишається фактом – життя вони прожили не набагато краще ніж Тарас Григорович Шевченко.

А хіба могло бути випадковістю, що один із цих, здавалося б для наївних, – випадкових щасливчиків долі- А.Фуженко випадково опинився в числі тих перших учасників Першого Республіканського симпозіуму в Ямполі в 1987 році?.. Створив тут свою скульптуру на рівні інших тодішніх авторів – не гіршу і не кращу. І раптом передумав – звелів її відвезти в Бушу. І там.., якщо не знаєш, ніколи не здогадаєшся зараз, що це робота великої знаменитості, яка створила монумент Кобзарю в Москві… Навіщо йому, здавалося б, після такого величезного Московського успіху була потрібна та Ямпільсько-Бушанська дешева халтура?!..

Думаю, що не випадково на тому історичному, неповторному, знаковому симпозіумі в Ямполі побував і ще один автор монументу Т.Шевченку в столиці СРСР – Ю.Синькевич, начебто, як наставник, батько сина, який брав участь в тому творчому змаганні. До речі, робота Синькевича молодшого так само зараз в Ямпільському парку забута, сплюндрована, як і інші… Хіба це випадково?..

А хіба випадково, що й по сьогоднішній день на стіні того самого колишнього Ямпільського райому компартії України висить портрет того самого першого секретаря, який, насправді, відповідав тут перед вищестоящими за проведення того Першого Республіканського? Звісно, його там тепер замаскували під такого собі… господарника…

Не можна повірити у випадковість встановлення, після симпозіуму, перед скульптурним парком народного скульптурного мистецтва… – радянського винищувача часів гарячого протиборства США і СРСР… Його червоні зірки на крилах, не дивлячись на закон Про декомунізацію і досі світять, з того місця, надією нашим ворогам на їх повернення… Це теж не випадково.

Час показав, який водорозділ проліг між тими колишніми учасниками того симпозіуму. Одні стали майданівцями, продовжують захищати своїм мистецтвом Україну, а інші – ватою. Безпробудною.

Відкриття пам’ятника Шевченку в Москві в 1964 році за наказом того, який заявляв що «догонім і перегонім Амєріку» і проведення

Першого Республіканського симпозіуму в Ямполі в принципі схожі, як краплини води. В них легко прослідковується каральний почерк царизму і КДБ. В «білокамінній» монумент Кобзарю відкривали малолюдно, тихо і насторожено, в звичайний робочий день. Звісно, в основному переодягнені агенти і сексоти. Як черговому своєму імпер-комуністу.

У Вашінгтоні ж відкривали монумент нашому поету, пророку, у тому ж 1964р. – сотні тисяч людей зі всього світу, за участю президентів США. По сьогодні в столиці Америки цей монумент є місцем масових зібрань, маніфестацій за підтримку України, свободи у всьому світі. А в Москві, біля пам’ятника Т.Шевченку така ж мертва, небезпечна зона, як і була. Біля того Московського Шевченка появлятися з квітами просто небезпечно…

У нас ситуація повторилася до навпаки – відкривали цей скульптурний парк в місті за участю великої, якщо не сказати – величезної кількості людей. Але по-хохляцьки, малоросійськи і… без Т.Шевченка. Ні в кого не піднялася рука тоді на створення тут монументу Кобзарю, хоч, як я казав, були на симпозіумі аж два автори знаменитої скульптури в шинелі-крилатці – в Москві. Здогадуєтеся чому?.. Бо вони вже були відстріляними гільзами від патронів…

Кажуть, що я вигадую. Мовляв, все вийшло в Ямполі спонтанно. За щасливим збігом обставин. Найперше тому, що тут був матеріал – камінь-піщаник, що були демократично, національно, духовно налаштовані керівники. Що сюди, в ці краї, з великого міста прибули на постійне місце проживання, в Букатинку, вже тоді відомі молоді скульптори Альошкіни, котрі з неймовірним, нестримним захопленням почали тут, на берегах Мурафи – в Букатинці і Буші свою мистецьку діяльність – свої, неформальні мінісимпозіуми. Так, це було. Альошкіни дійсно були тоді тут головною енергетичною скульпторською рушійною силою, яка загрожувала владі виходом із під контролю. Їх тут знали і цінували незрівняно більше ніж авторів монументу Т.Шевченку в столиці СРСР. Але ж і вони сюди приїхали не випадково! Як я вже казав, як сказано в Біблії – у Бога випадковостей не буває… А що до покладів каменю-піщаника то він тут дійсно є, але то не головне. Як відомо мало не на половині континентальної України і в Криму тисячі років стояли і стоять прадавні скульптури роботи наших пращурів, матеріал для яких брався зовсім не в Ямпільських кар’єрах…

Але чому, чому обрали саме Ямпіль?! По-перше, його обрав Бог, якщо навіть сатана думав, що це він обрав місце того симпозіуму.

Ямпіль – це зовсім молода, юна назва цього багатотисячолітнього поселення. Вперше всерйоз я про це задумався коли молодим журналістом місцевої газети довелося вскочити в ту глибоку яму, яку розкопали археологи неподалік від сучасного міста над Дністром. В сяйво золота,неймовірної краси скульптур. Тоді мені в очі, в душу на все життя запало одне – це не звичайна у Бога земля, вона не може бути звичайною при такім сяйві людського таланту древності. З тих пір і досі мені трохи соромно писати слово Ямпіль. Бо це ж не Ямпіль. Це вічне місто. Як Рим, наприклад. Але назву італійської столиці віки зберегли, а цього поселення, в якому хоронилися могутні царі – ні. Випадковість? Я не знаю, як звучить його справжня, первозданна назва, але, переконаний – точно не Ямпіль! Це дуже мілко для такої древності.

З цією привнесеною назвою, це віковічне, непокірне місто було загарбане і… насильно переселене за півтори тисячі кілометрів, із навколишніми своїми селами, аж на теперішню Сумщину. Ось як боялися Московські вороги Ямполя!

А Ямпільське повстання 1919-21 років! Київ впав, Вінниця впала, Каменець-Подільський впав, а Ямпіль ще довго бився із в принципі тими ж самими Кремлівськими окупантами, які загарбали зараз наш Крим і Донбас. Три полки московсько-ленінських головорізів майже тиждень упокорювали Ямпільчан, які, ціною власного життя, знищили багато сотень окупантів. І Москва про те не забувала…

А далі було вже відоме, традиційне імперське… Сибір, ГУЛАГ, тюрми і підкупи, підлещування, підміна понять, намагання стерти народну пам’ять і прищепити свою, московську. От вам звідки і чому і перші довоєнні Ямпільські героїні трудового фронту, яким вручали найвищі нагороди в Кремлі, от вам Ямпільський так званий почин 70-80, – аналогія стахановського руху…

Перша, серед районів Вінниччини, організація Народного Руху за перебудову теж була створена в підпіллі тут, на Ямпільщині, не випадково і не на голому місці…

І весь цей багаторічний котел кипів. А такі не випадкові люди, як Альошкіни, лиш свідомо чи не зовсім підкладали дровець… І він мав вибухнути. І треба було спустити тут пару… Ось так, як пам’ятником Шевченку в Москві. І вони це організували… «Перегнали» Америку на тому симпозіумі.., добре перегнали… Хіба могли тоді здогадатися, що одна із цих, здавалося б, абсолютно нейтральних скульптур (копія) того симпозіуму буде виставлена, аж в Америці!? Навіть Хрущов в таке чудо б не повірив!..

Ніхто з нас не знає планів Господа. Ні на сьогодні, ні на завтра, ні на тисячі років наперед. Не всім дано бачите те, що Бог відкриває своїми знаменами.

І я не знаю чи збережуться тут, в Ямполі ці залишки того Першого Республіканського симпозіуму, більше того – чи буде відкрита про нього справжня історія, а не підставна, змаліла, заведена в тупик і від того безперспективна. Все від Бога. Від вміння наших людей розпізнавати ворогів, як би вони не прикидалися єдіним з нами народом в який бандерівський одяг не перевдягалися. Скільки і де б не ставили, образно кажучи, пам’ятників Т.Шевченку, щоб догнати і пере догнати Америку. Як вчить Біблія – за «плодами» розпізнаваймо їх.

Василь Кізка,
Ямпіль