Сама вона розповідає, що бджолярство — це швидше захоплення, бо основна її робота — у Райгородській ТГ, де вона виконує обов’язки директора Центру культури та дозвілля. Але чому раптом вирішила стати пасічником?

– Якось помітила біля дідусевої пасіки на дереві рій. Я була на п’ятому місяці вагітності, але це не заважало ви­лізти на дерево. А дідусь сказав мені, щоб цим роєм я займалась сама, — розповіла Олена. — І це виявилося кру­тіше за будь-які серіали!

Свічки з бджолиного воску милують око

Її дідусь Михайло Бевз був па­січником. І коли вони з бабусею приїхали на Він­ниччину, то він поставив 5 вуликів, котрі ще й досі стоять. Дітей до них не пускали, аби бджоли не покусали. А згодом Олена зацікавилася професією, і дідусь допомагав їй доглядати за бджолами. Найголовніша порада — не підходити до бджіл не лише з запахом тютюну чи алкоголю, а й з парфумами, аби не дратувати комах.

Кілька років тому не стало дідуся… Але він подав для Олени особливий знак. Коли відбувалась поховальна процесія, бджоли вилетіли на вулицю та сіли на паркані поряд. Олена зрозуміла, що має продовжувати справу. Докупила нових вуликів, прочитала чимало потрібної літератури. І тепер залюбки пригощає друзів медом, а з воску виготовляє свічки неймовірної краси.

Соломія КАЛЮЖКО