Молодята одягнули вишиванки, онучка підготувала сюрприз у вигляді торта. Наталі Іванівні вже 79 років, Борису Григоровичу – 83, але вони до цих пір щодня кажуть один одному, що кохають.
«Свою кохану Борис Добровольський уподобав ще у школі, але справжні та серйозні почуття між ними спалахнули, коли чоловіка проводжали в армію. Щоправда, тоді кавалер побоявся зізнатись у тому, що закохався. Три роки пара листувалась. А коли повернувся, то пішов до Наталії з хлібом свататись. Весілля гуляли у батьківському будинку, зійшлось все село. Та наступного дня Борис Григорович потрапив до лікарні із плевритом, — розповідають земляки.
– Через рік у родині народився син Олександр, невдовзі – дочка Тамара. Все життя дідусь пропрацював водієм у колгоспі, його дружина — в ланці, сапала буряки. Нині вони вже на заслуженому відпочинку. Ця родина є прикладом для багатьох, бо тут гармонія, повага, Добровольські ніколи ні з ким не сварились, хазяйновиті, порядні. Кілька років тому поховали дочку Тамару, її забрала онкохвороба. Поховали її в Астрахані, де вона мешкала».
Нині подружжя Добровольських радіє чотирьом онукам та семи правнукам. Як би там не було, але сімейний приклад подружнього довголіття є особливим взірцем для всієї родини – дітей, онуків та правнуків. Надзвичайно рада такому довголіттю сімейного життя своїх найулюбленіших дідуся та бабусі онучка Віта, яка і почерпнула тієї величезної любові та досвіду сімейного життя від своєї бабусі Наташі. Дідусь з бабусею кажуть: секрет щасливого подружнього життя не такий вже і складний.
«Я прямолінійна жінка, я за чесність та відверті розмови. Тому всі конфлікти завжди вирішуємо швидко і миримось так само, — каже Наталя Добровольська. — Чомусь сучасна молодь не хоче терпіти злидні чи сімейні негаразди і швидко розлучається. У наші часи все здобували працею та цінували один одного. І ніколи не шукали пару за статками. Ніколи за всі роки не було ніяких ревнощів чи образ. Любов, повага та мудрість – це складові нашого життя».
Віталіна Володимирова
