Тут є все — від «каяття» Василя Семеновича у 72-му, про яке нечасто говорять, до його «залізної» поведінки в суді у 80-му, де він відкрито називав Союз «фашистською» державою і відкидав усі звинувачення на свою адресу. Ви вже знаєте, що Стус відмовився від останнього слова в київському «кривосудді», але вперше сказав: «Я завжди буду на стороні Ісуса, а не Диявола!» У цих 6-ти томах його справи є дивовижні відкриття, і я їх всі передав на 600 сторінках книги про Стуса, яку нині дарую його музею у селі Рахнівка на Вінниччині. Бо діти його села мають знати, яку людину із нервів та поетичних рим народила ця земля! Стус — він не з бронзи і каменю, він жива людина, яка боролась і поборола вже після смерті цю каральну систему! Нині він фактично судить цією книгою «руській мір», своїх ворогів, катів і Віктора Медведчука, який намагається заборонити це дослідження про Стуса! — розповів автор книги «Справа Василя Стуса» Вахтанг Кіпіані у Вінниці та Рахнівці, який приїхав на запрошення «33-го каналу».
— Знаєте, це буде «вічна книга», яку ніхто не зможе «заборонити»! Чому? Бо її на презентаціях часто купують працівники СБУ, ветерани КГБ, прокурори, вона є навіть у того слідчого Селюка, який вів справу Стуса… І нині відмовляється будь-що казати про цю справу Василя Стуса, хоча викладає в академії СБУ.
Тому я не хочу переповідати всі 600 сторінок «Справи»… І 20 із них про роль адвоката Медведчука, який навіть не подав апеляції на рішення про 15 років таборів для Стуса. І тут є моє дослідження про виступи в суді 2-х жінок-захисниць Василя Семеновича – Михайлини Коцюбинської та Світлани Кириченко (дружина іншого політв’язня Юрія Бадзя).
Злочин перед поетом юрист Медведчук здійснив ще й тим, що не повідомив родині про початок розгляду справи. А це точно мало б бути його обов’язком перед клієнтом. Він цього не зробив. Боявся КГБ чи просто завжди був циніком і аморальним типом?
І, звісно, я розшукав правду про Нобелівську премію для Стуса, через яку його буцімто вбили в таборі… Все це тут! Бо кожен має включити голову і мати в серці свого Стуса. Не того, який у пам’ятниках, а того, що у віршах, 9-ти останніх «блогах» із табору та його боротьбі. Читайте Стуса і цінуйте таких людей, які боролись за Україну навіть тоді, коли за це відкрито вбивали тортурами і таборами живих людей у комуністичному союзі…
Тоді, 15 травня 1980 року, вирок для Стуса прозвучав наче постріл: десять років позбавлення волі у таборі особливо суворого режиму та п’ять років заслання. Визнаний «особливо небезпечним рецидивістом». На побаченні, відразу після суду, сказав дружині, що такого терміну «не витягне».
Стус пише скаргу — не суду, який він зневажав, а фактично — у вічність. «Оскільки кара, визначена мені, практично є карою смерті, висловлюю свою постійну вимогу — повернути всі вірші, переписані в кількох зошитах, записниках і на окремих аркушах, моїй дружині, Попелюх В. В.
Нагадаю, що ці вірші уже завтра становитимуть гордість української поезії, української культури». Так і сталося.
Після жорстокого, по суті, смертельного вироку, із горьковського заслання на увесь світ пролунав одинокий, але сильний голос академіка Андрія Сахарова: «Нелюдяність вироку українському поету Василю Стусу — сором радянської репресивної системи”.
Роман КОВАЛЬСЬКИЙ
