Вони були збентежені побаченим і не знали, що їм робити. Тож сподівалися, що хтось із дорослих прийде їм на допомогу. Але врешті самим довелося впрягтися у роль рятувальників…

– Того дня я з двома своїми однокласниками залишилися після уроків позайматися додатково. Коли ми з дітьми та вчителями вийшли зі школи і попрямували додому, на дорозі ми побачили, як собаку збила машина. Всі, хто був поряд, підбігли і стали навколо неї, щоб її не переїхав ніхто ще раз. Я в паніці зателефонувала бабусі в надії на те, що вона дасть номер якоїсь рятувальної служби. Але, на жаль, у моєму містечку немає такої, а тільки у Бердичеві. Ми розуміли, що маємо самі надати першу медичну допомогу, – каже п‘ятикласниця Вікторія Телецька.

– Вчителька фізкультури і моя однокласниця побігли гукати сусіда Петра, щоб він забрав нещасного пса з дороги, який жалісно скавчав і зі страхом дивився на кожну машину. Тоді моя подруга Саша принесла їтварині корм. Але всі ми розуміли, що собачці було не до того. Почали шукати номер організації по допомозі тваринам “Сіромашка”. Та були розгублені і не могли знайти правильні номери. Після того, як приїхав автобус, вчителі поїхали, залишивши нас з собакою на Петра. Чоловік сказав, що зараз прийде зі своїм знайомим і допоможе постраждалій тваринці. В очікуванні на нього я з подругою Сашою і її другом побігли до мене додому. Дідусь налив псу супу і сказав, щоб ми пішли до магазину попросити картон. Ми бігли з усіх ніг з супом і картоном в руках. Собачка трішки поїла.

Через 20 хвилин чоловіка так і не було. А тим часом хлопчаки почали кидати в собачку снігом. Я з дітьми знову стали навколо неї, щоб захистити. А тим часом проходили дорослі люди та бачили, як ми перелякано стояли біля собаки, але їм було байдуже. Ми вже не вірили, що нам хтось хоч якось допоможе. Але потім зателефонувала вчителька фізкультури Оксана Вікторівна, сказавши, щоб ми віднесли собаку у котельню в тепло. Я домовилася, щоб собачка змогла там переночувати. А хлопці, у свою чергу, принесли санки, щоб решту шляху песик доїхав на них. Якось ми довезли його до потрібного місця. Працівники котельні люб’язно погодилися приглянути за собачкою. І лише тоді ми, мокрі, холодні, голодні, обезсилені, зате щасливі пішли додому.

На наступний день я збентежено розпитувала вчительку, що з собакою було потім. Вона відповіла: “Забрав господар”. Після цих слів у мене ніби камінь з душі упав. Але бентежить одне: що рятували собаку ми, діти. Я звертаюся до всіх: давайте будемо добрими до тварин і людей, бо у такій ситуації може опинитися кожен. Якщо ми не запропонуємо свою допомогу у подібній ситуації, то нещасна тваринка може замерзнути. Я дякую Богу, що у даному випадку, здавалося б на перший погляд безвихідній ситуації, зі мною були поряд друзі і добрі люди. Якби не вони, то я б завершувала б цю історію зі словами: на жаль песик помер…»

Але це не так – додає Віка. Дівчинка сподівається, що багато людей після цього випадку стануть добрішими і що песик невдовзі одужає.

Віталіна Володимирова