Це цитата з її першого прозового твору «Записки самашедшого». Твору, котрий читаєш маленькими ковточками, щоб насолодитися глибиною правди. Сьогодні, 19 березня український класик Ліна Костенко святкує свій 91 рік народження. Її твори давно увійшли до навчальних програм, стали піснями, символами, мемами й оточили нас з усіх боків. Вона – Почесна професорка Києво-Могилянської академії, почесна докторка Львівського та Чернівецького університетів. геніальна українська улюблениця, поетеса-шістдесятниця, лауреатка Шевченківської премії (1987), Премії Антоновичів (1989), Премії Петрарки (1994), нагороджена медаллю Святого Володимира, Почесною відзнакою Президента України (2000). У 2000 р. стала першим лауреатом Міжнародної літературно-мистецької премії ім. Олени Теліги і нагороджена Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня у березні 2000 року.
Безкомпромісна, принципова, вперта, вимоглива, горда. Часом різка, гостра, як бритва, з блискавичною реакцією і неабияким почуттям гумору.
Вона народилася у 1930-му у Ржищеві на Київщині. У 36-му батька, вчителя, який самотужки опанував 12 мов і викладав у місцевій школі ледь не всі предмети, заарештували як “ворога народу”.
“Вашим червоним прапором тільки биків лякати”, – заявив він суддям, почувши вирок – 10 років таборів.
Ліна Костенко – саме той випадок, коли безстрашність в наборі з безкомпромісністю передаються генетично, а потім іще загартовуються у життєвих негараздах і боротьбі людини із системою.
Вона відверто іронізує над тими, хто постійно прикладає до її імені патетичні визначення типу “совість нації”, “моральний авторитет” чи навіть “залізна леді”, та імідж, як то кажуть, склався давно. Передусім – із її вчинків.
Випускниця-відмінниця Московського літературного інституту імені Горького, тієї самої всерадянської “кузні літераторів”, уже на початок 60-х мала три поетичні збірки . Проте четверту її книжку “Зоряний інтеграл” заборонила до друку цензура. Вірші Ліни Костенко того часу вже ходили в “самвидаві”.
У 1965-му вона разом із кінорежисером Сергієм Параджановим, поетом Іваном Драчем, авіаконструктором Олегом Антоновим та іншими помітними діячами культури й науки надсилає до ЦК КПУ та ЦК КПРС лист-протест проти арештів української інтелігенції з вимогою зробити розгляди судових справ публічними.
За підтримку дисидентського руху “крамольну” поетку негласно заборонили друкувати, чим прирекли на вимушене мовчання, яке тривало 16 років. Це довше, ніж у Анни Ахматової, яка “мовчала” 12.
Найпопулярніший нині твір Ліни Василівни – роман у віршах “Маруся Чурай” – пролежав на полиці до 1979-го. Його назвали “надміру затягнутим та нецікавим радянській людині”.
Без пієтету й реверансів перед можновладцями – непроголошене кредо письменниці, якому вона не зрадила й після набуття Україною незалежності.
Чого вартий лише випадок у 2005-му, коли новообраний президент Віктор Ющенко намагався вручити Ліні Василівні “Героя України”. Якраз до 75-ліття, 19 березня.
Від “Героя” Костенко категорично відмовилась – і той її аргумент також став крилатим і часто цитованим висловом: “Політичної біжутерії не ношу”. Не стала носити й світсько-тусівочної, згодом відмовившись від нагороди “Золотий письменник України”.
Донька Ліни Василівни Оксана Пахльовська, відома літературознавиця та культурологиня, професорка Римського університету La Sapienza. Син Василь – програміст. Нині вже покійний чоловік – Василь Цвіркунов – легендарний керівник Київської кіностудії імені Довженка.
Довгих літ Вам, Ліно Василівно, у здорові та радості! Схиляємося перед Вашим талантом!
А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина…
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір’я,
А з правди, чесноти і довір’я.
У кого – з вірності у коханні.
У кого – з вічного поривання.
У кого – з щирості до роботи.
У кого – з щедрості на турботи.
У кого – з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає…
А крила має. А крила має!
