Міжнародний день театру святкується щорічно 27 березня від 1962 року. Він був заснований у Відні на IX конгресі Міжнародного інституту театру (MIT) при ЮНЕСКО. Це свято для всіх, хто розуміє цінність і важливість театрального мистецтва, і прагне привернути до нього увагу державних структур, політиків і організацій, які ще не досягли розуміння цінності театру для загалу і окремої особистості, а також його значення для економічного розвитку.
Перша згадка про Вінницький міський театр іде ще з 7 грудня 1899 року. Подільське губернське управління підписало наказ за №280 від 6 лютого 1910 року про початок будівництва театру Вінниці. Міською владою постійно виділялися кошти на необхідні витрати щодо нової будівлі. Сьогодні важко й уявити, що будівництво тривало 11 місяців! Вінничани мріяли про театр – вони його й отримали. В 1911-му році у театрі працював художник Натан Альтман.
Стаціонарний український театр з’явився у 1920 році під керівництвом Гната Юри. Амвросій Бучма, Олексій Ватуля, Володимир Сокирко, Феодосія Барвінська починали свій творчий злет саме на сцені Вінницького театру, який у 1923 р. переїхав до Харкова, а згодом до Києва, де отримав постійну прописку і став Національним академічним театром ім.І.Франка.
На той час в нашому місті збільшувалась кількість листів-клопотань, де містяни просять про створення власного стаціонарного театру. Будівлю виконали в неоренесансному стилі з ліпнинами та прикрасами в стилі модерн. Будівля зводилась близько одинадцяти місяців, а загальна вартість становила сто шістдесят тисяч рублів. Квитки на вистави у молодому театрі коливались від семи копійок до семи карбованців. Перегляд вистав був доступн усім категоріям населення.
І ось 17 жовтня 1933 р. оперою Д.Верді “Аїда” відкрився перший сезон театру, який спочатку функціонував як обласний театр опери та балету, ставши провідником музичної культури в трудящі маси Поділля. Художнє керівництво очолив актор і режисер С.Бутовський.
У роки Другої світової війни театр продовжував своє функціонування. З документів було видно, що спочатку німці з повагою ставилися до колективу і театру. Актори отримували їжу як у німецьких солдатів та не піддавалися репресіям. Ходили в той час і дивні чутки про те, що на вистави приїздив сам Адольф Гітлер, але інкогніто та Герман Герінг, проте документального підтвердження не знайшли. На той час у Вінниці виходила газета «Вінницькі вісті», у якій публікувалися заборонені радянською владою твори Лесі Українки, Володимира Винниченка, Уласа Самчука.Під час звільнення міста ( у березні 1944 р.) від німецько-фашистських загарбників приміщення Вінницького театру було серйозно пошкоджене. На реставрацію, здійснену за проектом архітектора Д.Чорновола, знадобилось 4 роки. Трупа ж своє служіння продовжувала у колишньому клубі промкооперації. І вже наприкінці квітня 1944 тут було показано невмирущу “Наталку Полтавку”. Подібно Феніксу, Вінницькому театрові судилось відродитись з попелу, соколом злетіти не одному поколінню творців невмирущого мистецтва…
Наказом Комітету у справах мистецтв при Раднаркомі України від 13 листопада 1948 року Ізмаїльський музично-драматичний театр було об’єднано з Вінницьким. Федір Верещагін очолив заново сформовану трупу. Новий театральний сезон розпочався у відродженому приміщенні виставою “Інтервенція” 6 листопада 1948р. Розпочалась нова ера театру. Згуртований талановитим режисером і організатором театральної справи н.а. УРСР та СРСР Федором Верещагіним, колектив однодумців натхненно працював над постановками кращих творів вітчизняної та світової драматургії. У стінах театру розвинули творчий хист : Народні артисти України: Анатолій Овчаренко, Нестор Кондратюк, Лідія Бєлозьорова, Валерій Прусс. Таїсія Славінська, Микола Сардаковський, Клавдія Барил , Анатолій Вольський; Заслужені артисти України: Жанна Андрусишена, Наталія Шолом, Надія Кривцун, Діана Калакай,, Любов Остапчук, Микола Чуча, Анатолій Книшук, Валентина Хрещенюк, Надія Колесниченко, Людмила Мамикіна, Володимир Постніков, Марія Скрипник. А називатися саме Вінницьким Академічним музично-драматичним театром імені М.Садовського, Вінницький міський театр став з 1960 року. Про це свідчить афіша вистави з моторошною, на наш час, назвою: “Мертвий бог”.
З 1986 р. театр очолює народний артист України Віталій Селезньов, учень і послідовник Ф.Г.Верещагіна. 2004 – театр отримує статус “академічного.
Головний режисер – народна артистка України Таїса Славінська. Сьогодні ми говоримо про створення театру, який має багату історію й немало загадок… Звичайно, є над чим замислитись, а, можливо, й переосмислити якісь події та дати.
Сьогодні приміщення театру розташоване в центрі міста за адресою: вулиця Театральна, 13.
Його зал розрахований на сім сотень місць. На сцені театру грають безліч вистав, та виступає багато талановитих земляків та гостей з-за кордону. Театр йде в ногу з часом, і, нещодавно старий можна так сказати, класичний, вигляд афіш перетворився на інтерактивні екрани, де можна побачити не лише анонси найближчих виступів а й переглянути уривки подій. Навіть під час карантину актори не забувають про відвідувачів, і хоч в залі одні порожні стільці, а на сцену дивиться лише камера, вони все одно віддано грають свої ролі, даючи усім людям, які вимушені бути на карантині відчуття комфортної присутності.
Тетяна Кондратьєва
