Найвідоміша підпільниця співпрацювала з німцями, а вночі друкувала листівки та фальшиві документи, рятуючи земляків. Хто її вбив? І чому це засекретили?

Наші діти та онуки часто проходять повз її пам’ятник біля Будинку школярів у Вінниці. Та все менше вінничан та українців знають, хто ж вона така, почесна жителька Вінниці, Герой СРСР та найвідоміша вінницька особистість, про яку складали легенди, але з біографії створили пропагандистський міф? Де тут правда?

До визволення Вінниці Ляля Ратушна, котру подільські партизани називали «зіронькою», не дожила всього день. Вінницю визволили 20 березня, а її вбили 19-го. Вона загинула при таємничих обставинах. Деякий час всі, і навіть її мати, думали, що героїня постраждала від вибуху снаряду у квартирі, (вже почалася операція визволення Вінниці і центр піддавався артобстрілу).

У козятинському музеї зберігається листівка мами Лялі — Наталії Степанівни, адресована подрузі Лялі Марині Цитовській, в якій йде мова про загибель під­пільниці, де вона вказує, що доньку вбив осколок. Однак згодом стало відомо, що до неї прийшов незнайомець, з яким Ляля вела тривалу бесіду. Потім, почувши постріл, сусідки знайшли тіло Лариси в коридорі бібліотеки Вінницького медичного університету. Багато документів того періоду були знищені з незрозумілих причин, тому таємниця загибелі видатної української підпільниці досі не розкрита.

А народилася Лариса Ратушна 9 січня 1921 року у Тиврові. Лялею її називали в родинному колі. Згодом у Вінниці вона закінчила школу. А у травні 1938-го Ляля їде в Москву і вступає в Московський державний університет імені Ломоносова, на механіко-математичний факультет. Там і застала її війна.

6 вересня 1941 року Лариса вступає в Московське ополчення — 8-му Червонопресненську дивізію, де був сформований полк зі студентів, аспірантів, професорів університету загальною кількістю тисячу чоловік. Ляля, закінчивши медичні курси, була санінструктором. Але воювати їй довелось недовго. Вже в першому бою поблизу Наро-Фомінська дівчина потрапляє в полон. Після декількох невдалих спроб у листопаді їй все ж таки вдається втекти. Вона пішки добирається до рідної Вінниці, котра на той час вже була в облозі. Дісталась міста в лютому 1942 року.

До місцевого під­пілля потрапила через знайомого її подруги Марини Цитовської Миколу Колмакова. (Хоча в інших джерелах є інформація, що до підпілля вона потрапила через свого шкільного товариша).

Навесні 1942 року підпільники здійснили декілька досить вдалих операцій. Організували одночасно втечу 26 військовополонених з м’ясокомбінату, вивели з ладу станції водопостачання, спалили продовольчі склади і млин, був убитий офіцер СС і поранено гебітскомісара Нольтинга, відправили партизанам 570 гвинтівок, 3 кулемети, 82 автомати, звільнили з концтаборів 1000 військовополонених. Ляля була відмінною кресляркою і мала здібність підробляти фашистські документи, що були потрібні для звільнення людей, яких мали вивезти до Німеччини.

17 липня 1942 року настав драматичний період у житті вінницького підпілля (низка арештів і розстрілів). Ляля потрапляє в полон. Прямо із заводу по виготовленню свічок (там вона працювала на той час) дівчину вкинули до в’язниці для суворих допитів, які Ляля мужньо витримала.

І знову конспіративна квартира. Вона живе під псевдонімом Лукія Степко. Підпільний комітет доручив їй роздобути друкарський шрифт. Ляля впоралась із завданням. Це дало змогу обладнати підпільну друкарню «Україна». Добре законспірована друкарня діяла до повного визволення Вінниці. За цей час було надруковано і поширено близько 70 тисяч листівок.

Поховали легендарну під­піль­ницю на він­ницькому кладовищі. Згодом останки Лялі Ратушної були перенесені до Парку слави у сквері Козицького, в центральній частині міс­та Вінниці.

За видатні заслуги, мужність і героїзм, виявлені в боротьбі проти німецьких окупантів у період Другої світової війни, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 травня 1965 року зв’язковій Він­ницької міської під­пільної партійної ор­га­нізації Ратушній Ларисі Степанівні посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

У 1965 році за рішенням міськвиконкому Палацу піонерів та школіряв присвоєне ім’я Героя Радянського Союзу Лариси Степанівни Ратушної. Перед Палацом дітей та юнацтва встановлене погруддя мужньої вінничанки. Її ім’ям названа одна з вулиць міста Вінниці, а по Південному Бугу ходить теплохід «Ляля Ратушна».

Але свого часу до редакції звернулась ще жива її подруга Марина Цитовська, лікар, яка розповіла вперше про те, що Ляла не загинула від осколків, як видала радянська пропаганда, а її вбили.

– Хто? Загадка, яку і Марина, і її земляки із Тиврова трактують по-різному. Бо саме тут народилась та росла Ляля і тут викладали її батьки — вчителі. І я свого часу працювала і сиділа в одному кабінеті із письменником і журналістом Василем Рудим, який ось якими спогадами ділиться із нами:

– Лялю Ратушну вбив наш земляк, відомий діяч Комуністичної партії тих часів та керівник Тиврівщини. Він відомий тим, що робив чистку тиврівчан в 37-му. Через нього розстріляли сотні наших земляків. Колись саме він привів до нас каральний загін червоноармійців і по його наводці ще в 20-х розстріляли пів міста. Але під час окупації перейшов на бік німців і не працював із підпіллям, як Ляля Ратушна. І він вже в окупації зробив кар’єру фашистського холуя. І про це знала Ляля, бо не раз пересікалась з ним.

У той вечір саме він прийшов до Лялі і вимагав, щоб вона забула про його «німецький період» і не видала його. Більше того, вимагав свідчень від неї та через неї інших учасників підпілля, що він їм допомагав. Але Ляла на це не пішла. І тому він підступно її застрелив. За радянської влади назвати правду не могли. Бо ж був би зіпсований образ місцевого комуністичного вождя. І він на перших порах таким себе і далі видавав. Тому і зачистили навіть архівні матеріали.

За іншою версією, Лялю вбив Курт Розенберг, зрадник, про діяння котрого підпільниця знала надто багато. Згодом він став відомим партійним працівником. Утім, прямих доказів не знайдено й досі.

В архівних документах вже додаткового розслідування вказувалось, що осколок поцілив Лялі прямо між брів. Погодьтесь, дуже дивна траєкторія польоту осколка?

Відкриваємо білі плями нашої історії разом. Наступне розслідування «33-го» буде не менш сенсаційним…

Тетяна КОНДРАТЬЄВА