Датою Благовіщення як на Заході, так і на Сході вважається постійною – 7 квітня (25 березня – за старим стилем). Ця дата відстає рівно на 9 місяців від 25 грудня (за старим стилем), яке з IV століття спочатку на Заході, а потім на Сході вважається днем Різдва Христового. Крім того це число узгоджується з уявленнями давніх церковних істориків про те що Благовіщення і Великдень, як історичні події відбулися в один і той же день року.

У візантійській традиції дата 25 березня (7 квітня) має величезне значення – це день не тільки Благовіщення, а й створення світу (Різдво Христове відбулося через 5500 років після створення світу) і Воскресіння Христового, від неї відраховуються дати інших свят: Різдва Христового, Зачаття та Різдва св. Іоанна Предтечі. День Благовіщення нерідко вважався днем початку церковного чи навіть цивільного року як на Сході, так і на Заході.

В основі свята — повідомлення архангела Гавриїла Діві Марії «благої вісті» (звідси і Благовіщення) про народження у неї божественного немовляти, Спасителя роду людського описаного у Євангелії від Луки. Після того, як Марію заручили з Йосифом, з’явився до неї архангел Гавриїл і сказав:

– Радуйся, благодатна, Господь з тобою. Зачнеш у лоні і породиш сина і назвеш його Ісус. Він буде великий і Сином Всевишнього назветься, і дасть йому Господь Бог престіл Давида, батька його, і царюватиме над домом Якова повіки та й царству його не буде кінця.»

Марія ж сказала:

– Як же це станеться, коли я мужа не знаю?

Відповів архангел:

– Дух Святий найде на тебе й сила Всевишнього окриє тебе, — тим-то й Святе, що народиться, назветься — Син Божий. У Бога нема неможливого.

І сказала Марія:

– Я раба Господня, нехай буде мені по твойому слові.

Святкування Благовіщення встановлене Церквою у IV ст. після того, як самостійно почали відзначати Різдво Христове. Відповідно до значення цього дня церковне святкування Благовіщення не скасовується, навіть якщо свято припадає на Великдень; піст заради нього послаблюється. В залежності від часу, свято може тривати 3 дні або 1 день.

В Україну свято прийшло з утвердженням християнства, проте в подальшому народні язичницькі традиції продовжують співіснувати з християнським святом. В народі одержало назву «третьої зустрічі весни» (після Стрітення і Сорока Мучеників). Вважається, що весна в цей день остаточно поборола зиму, Бог благословляє землю і відкриває її для сівби. За народними уявленнями, лише після Благовіщення можна було розпочинати польові роботи. Раніше ж «турбувати» землю вважалося великим гріхом. До цього свята лелеки зазвичай прилітали з вирію та починали вити гнізда. Існувало повір’я, що на Благовіщення відкривалася земля і з неї виповзали змії, вужі та інші плазуни. Пасічники цього дня виставляють на двір вулики.

Вважалося, що, коли на Благовіщення, йдучи по воду, дівчина знайде квітку первоцвіту, цього літа вона вийде заміж. Пролісок, що знайдуть на Благовіщення, віщує щастя. Якщо вмитися водою, в яку покладеш цей пролісок, — будеш вродливою.

Гарних усім звісток і добрих новин!

Тетяна Кондратьєва