Нині заклад – єдиний в області – займається постковідною реабілітацією хворих, що перенесли важку форму коронавірусу. Це єдиний медичний заклад, який почав займатися постковідною реабілітацією хворих в Україні. Колектив диспансеру запрошений міністром охорони здоров’я України Максимом Степановим до розробки постковідного пакету надання медичної допомоги при МОЗ України.

А про те, як усе починалося, пригадують ті, хто цей заклад створював, працював, зміцнював, примножував, зберігав традиції збереження здоров’я людей.

Анатолій Маначин, перший головлікар чорнобильського диспансеру, нині на заслуженому відпочинку. У цей медичний заклад прийшов працювати у 1992 році (на той час це була лікарня, яка обслуговувала партійну номенклатуру, заслужених працівників міста, Лікувального санаторного управління Вінницької області). Після здобуття Україною незалежності у 1991 – му, заклад було реорганізовано.

Щоб зберегти напрацьовану лікувальну базу та кадровий потенціал колишньої номенклатурної лікарні в центрі Вінниці, лікарня була перепрофільована в обласну лікарню №2. Ще з появою першого у області комп’ютерного томографа, який медзаклад отримав, була думка створити діагностичний центр, пригадує Анатолій Маначин. До речі, томограф працює до цих пір.

У 1996 році, на 10-у річницю Чорнобильської катастрофи, на базі закладу було створено обласний диспансер радіаційного захисту населення.

-На початку своєї роботи ми мало що знали про радіацію, але прийшлося вчитися, цікавитися, підвищувати свій фаховий рівень. – згадує Анатолій Степанович. – Двічі була проведена ретельна перепідготовка лікарів з радіаційної медицини, досвід переймали й у колег з інших областей, які утворили чорнобильські медзаклади раніше нашого (Сумська, Рівненська обл.).

Поступово зміцнювали матеріально-технічну базу закладу, розширювали спектр лікарських послуг. До речі, вперше на теренах області саме на базі чорнобильського диспансеру стали проводитися на Вінниччині лапараскопічні хірургічні втручання. На сьогодні це вже розповсюджена практика. Вагоме оснащення отримала й лабораторія, почали розвивати ендоскопічну службу, узд-діагностику.

До створення диспансера чорнобильці отримували медичну допомогу в обласній лікарні ім. Пирогова та на місцях – у районних, де відчувалися нестача діагностичних можливостей чи фахівців. А цій категорії хворих необхідною була комплексна медична допомога.

З появою чорнобильського диспансеру ліквідатори почали отримувати спеціальні направлення, з якими люди зверталися до нашого закладу. Тут вони отримували необхідну їм допомогу, і найголовніше, що люди були задоволені своїм лікуванням та увагою, якою завжди були оточені. Тісною була співпраця з «Союз-Чорнобиль-Україна», і з міською, і з обласною його організацією.

-У нашому диспансері завжди в колективі виховувалося особливе ставлення до хворого, тут до людей ставляться по-людськи, підкреслив Анатолій Маначин. Минули роки, змінилися керівники, але починаючи від санітарки і до лікаря, і до головного лікаря ця прописна істина – на першому місці.

На посаді головлікаря чорнобильського диспансеру Анатолій Степанович опікувався проблемами закладу 16 трудових років. Форми роботи (а це і перепідготовка лікарів, організація виїзних бригад, закріплення лікарів за районами області, обстеження людей лічильником випромінювання, яким ретельно обстежувалися пацієнти) – усі вони направлені були насамперед на вчасне виявлення та лікування пацієнтів.

Навіть у самих радіаційно забруднених населених пунктах Вінниччини (на той час Гайсинський, Тиврівський р-они), – підкреслює Анатолій Маначин, – ні в кого не було виявлено підвищеного випромінювання радіації. Тісно співпрацювали з санепідслужбою області, регулярними були перевірки радіації у продуктах харчування. Так, скажімо у Рівненській області на той період у молоці та м’ясі виявляли у 4-5 разів вищою радіаційне забруднення від норми.

Чонобильський диспансер – це один із закладів, який протягом своєї історії завжди був одним із передових та найкращих закладів охорони здоров’я Вінниччини. – розповідає директор Вінницького обласного центру громадського здоров’я Вінницької обласної ради Олександр Мельник. – І саме тому він був обраний для того, щоб створити центр високоспеціалізованої медичної допомоги саме цьому контингенту.

Створення чорнобильського диспансеру було нагальним питанням того часу: для порятунку життя та здоров’я тих, хто активно ліквідовував техногенну катастрофу (пожежники, правоохоронці, військові, будівельники, медики). Можливо й саме завдяки ефективній роботі медичного закладу вдалося зупинити суттєві наслідки цієї глобальної катастрофи.

Нині диспансер – в авангарді боротьби з постковідним синдромом, зауважує Олександр Мельник. Реабілітація післяковідних хворих – один із напрямків роботи закладу: тут наявний кадровий потенціал та оснащення медичного закладу – надавати кваліфіковану високоспеціалізовану допомогу в умовах світової пандемії. Такої реабілітаційної допомоги буде потребувати все більша кількість населення області.

Ветеран «чорнобильського диспансеру» Людмила Михайлівна Фомочкіна, колишня завідувач поліклінічного відділення, прийшла на роботу в лікарню у 1981 – му і пропрацювала тут майже 30 років .

-Лікарня була невеличкою, у її штаті працювало 25 лікарів, 50 осіб середнього медперсоналу та 25 – молодшого медперсоналу.– розповідає Людмила Михайлівна.– Функціювало три основних відділення : терапевтичне, неврологічне та хірургічне, як і сьогодні. А також поліклінічне відділення, у якому надавалася меддопомога спеціалістами майже всіх профілів. Досить потужно на той час працювало й відділення відновного лікування, де пацієнти закладу отримували процедури лікувальних ванн та лікувальної фізкультури, масажу.

У нас лікувалися хворі після гострого інфаркту міокарда, з важкою легеневою патологією, у неврологічному відділенні – з гострим порушенням мозкового кровообігу. Тому поряд з медикаментозним лікуванням у практиці застосовувалися й реабілітаційні засоби: і масаж, і ванни були досить популярними. – Це й зрештою прискорювало й одужання пацієнтів, пригадує Людмила Фомочкіна. Колектив лікарні був дружнім та висококваліфікованим.

На час створення чорнобильського диспансеру у 1996 році, пригадує Людмила Фомочкіна, – у Вінницькій області було окреслено 8 районів області, які визначалися як найбільш забрудненими радіацією, з населенням у більш ніж 100 тис. осіб. Медичну допомогу цій категорії вінничан було прийнято рішення надавати саме Вінницькому обласному диспансеру радіаційного захисту населення.

– Радіація вплинула на організм чорнобильців та ліквідаторів аварії таким чином, що захисні сили їхнього організму значно зменшилися, – розповідає головна медична сестра КНП «ВОСКДРЗН ВОР» Галина Григорівна Потапенко. – В диспансері вони декілька разів на рік проходили лікування та відновлення свого стану здоров’я .

Щороку кількість чорнобильців зменшується, у них виявляють нові захворювання. Здебільшого – ендокринні, серцево судинні та онкологічні.

І тоді, і сьогодні пацієнти, окрім медикаментозного лікування, потребували і потребують психологічної підтримки, догляду, уваги .

-Для тих, що перенесли ковід, важливим є контроль показників кисню, тиску та відновлення дихання. Це важкі пацієнти, які довгий час були кисневозалежними і сьогодні більшість їх перебувають на кисневих концентраторах. Здебільшого їх транспортують до відділень на ношах, а вже звідси люди повертаються додому своїми ногами, – зазначає Галини Григорівна.

64-річний Юрій Беліченко захворів на COVID-19 десятого грудня 2020 року. Був госпіталізований до інфекційного відділення міської лікарні №1. Досить довгий перебував на CIPAP, майже 46 днів:

Після довгого періоду в реанімації я займався амбулаторним лікуванням.– пригадує чоловік. – Потім лікарі мені порадили звернутися в диспансер. Був досить довгий період страху зняти кисневу маску та навчитися дихати заново. Головне – це набратися терпіння та впевненості в собі.

Вдячний лікарям, які разом з кожним пацієнтом включаються в двобій з хворобою, яка ще не вивчена і на яку ще не існує правильного протоколу. Все робиться спонтанно, покладаючись на рівень знань, яким володіють наші медики-рятівники.

У реабілітаційному періоді дуже важливим є терпіння, тактовність та високе людяне ставлення до пацієнта з боку медичного персоналу диспансеру. Саме завдяки постійному піклуванню, правильно підібраному лікуванню, дихальним вправам, крок за кроком повертаюся до життя.

-На сьогоднішній день наш заклад продовжує надавати допомогу пацієнтам, які є учасниками ліквідації та постраждалими від аварії на Чорнобильській АЕС. – розповідає директор Вінницького обласного спеціалізованого клінічного диспансеру радіаційного захисту населення Вінницької обласної ради Світлана Михайлівна Голодюк. – А починаючи з 11 грудня 2020 року заклад визначений як такий, що надає постковідну реабілітацію пацієнтам, що перехворіли на «ковід».

«Чорнобильці» – особлива категорія пацієнтів. За 25 років з моменту створення диспансеру ми починали зі 120 тис. чорнобильців. На сьогодні – це близько 63 тис. чол. – ліквідаторів та постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС у Вінницькій області. Ми повністю вели та ведемо спостереження за цією категорією населення. Знаємо їхні захворювання, і бачимо щорічно, що кількість діагнозів у таких пацієнтів збільшується.

До нас звертаються пацієнти не лише з однією конкретною хворобою. Здебільшого скарги бувають через ураження кількох органів: серця, шлунково-кишкового тракту, нервової системи. Тепер, коли до нас звертаються пацієнти для реабілітації після перенесеного «ковіду», спостерігаємо схожу картину, коли одночасно пошкоджена робота серця, кровоносної та нервової системи, ендокринної системи, шлунково-кишкового тракту. В одного пацієнта, одночасно може бути враження одного-двох-трьох органів, спостерігається поліморбідність.

При ковіді у пацієнтів страждає серцево-легенева система, спостерігається захворювання кровотворних органів, нервової системи та психологічні виснаження: втрата сну, збудженість, тривожність, хвилювання. Тобто і для лікування чорнобильців, і у постковідній реабілітації необхідний комплексний підхід до лікування цих вкрай серйозних для життя людини станів.

У нашому закладі можна отримати як стаціонару допомогу, так і консультативну. А ще – клініко-діагностичні на функціональні обстеження, що допомагають у встановленні діагнозу та впливають на якість призначеного лікування. Створено відділення фізичної та реабілітаційної медицини, де працює мультидисциплінарна команда.

Пацієнтам надають допомогу фахівці неврологічного, терапевтичного профілю (окуліст, кардіолог, невролог, ендокринолог, гастроентеролог, психолог, психотерапевт). Такі пацієнти потребують, більшої уваги. Більше часу відводиться на те, щоб почути пацієнтів – їхні скарги, переживання, страхи.

При цьому медикаментозне лікування, поєднується з бесідами, спеціально розробленими реабілітаційними фізичними вправами. З такими пацієнтами працюють ерготерапевти, реабілітологи.

– Нашому медичному закладу виповнилося 86 років, а в статусі чорнобильського диспансеру радіаційного захисту населення лікарня працює вже 25 років. Хочу подякувати колективу закладу, який тримає високу планку надання медичної допомоги у регіоні. У центрі уваги лікарні – людина та її здоров’я. Дякую керівникам цього закладу, які привили любов та повагу до пацієнта і високі моральні якості стосовно один до одного у колективі. Наш заклад залишається й надалі таким, що надалі надаватиме медичну допомогу постраждалим внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, – підкреслила директор Світлана Голодюк.

За інформацією відділу інформаційно-комунікаційної роботи зв’язків зі ЗМІ та громадськістю Вінницького обласного Центру громадського здоров’я

Людмила ПОЛІЩУК