Йому оголосили підозру через загибель трьох військових 59-ї бригади та світить тюрма.
Ми вже повідомляли про те, що 14 лютого цього року під Новолуганським сталася страшна трагедія. Загинули троє наших воїнів із Гайсинської 59-ї бригади, підірвавшись на мінах. Президент тоді доручив начальнику Генштабу і очільнику Міноборони розібратися в ситуації. Винного знайшли дуже швидко – ним обрали капітана Ярослава Татарина, який був начальником інженерної служби військової частини.
Нашому журналісту вдалось поспілкуватись із 27-річним Ярославом Татариним…
– Я закінчив Національну академію Сухопутних військ. Вільно володію англійською. Нагороджений орденом “За мужність” 3 ступеня, а також нагрудним знаком “За розмінування” 1 ступеня, – розповідає про себе Ярослав Татарин.
– Був поданий до призначення на посаду офіцера групи багатонаціональних органів військового управління Центру забезпечення миротворчої діяльності та реалізації міжнародних договорів ЗСУ. Наша окрема частина потрапила у підпорядкування 59-ї бригади, яка дислокується у Гайсині на Вінниччині. Сталось це у 2020 році, коли ваша бригада виїжджала у район виконання ООС.
– Чимало українців стало на Ваш бік, заявивши, що зробили з Вас цапа-відбувайла. То що ж насправді сталось 14 лютого у зоні ООС?
– На той час я був керівником інженерної служби, перебував у місці розміщення батальйону. Трагедія сталась близько 9.30 ранку. Був погожий день, без мряки, туману, дощу чи снігу. Ті троє військовослужбовців переміщались на позиції і чомусь з незрозумілих причин пішли автомобільною дорогою, що була перегороджена мінами.
Посеред асфальтної дороги було встановлено 5 мін ТМ-62М, не з’єднаних між собою. Відстань між мінами складала близько 1-1,5 метри. Їх було видно за 25 метрів. Вказані міни знаходились на відкритій ділянці та не були замасковані.
Два з половиною місяці до того (кінець листопада – початок грудня 2020 року) керівництвом військової частини за участю тодішніх керівників інженерної служби був розроблений окремо виділений маршрут обходу вказаної групи мін. За сто метрів стояла попереджувальна табличка “Обережно, міни!” зі світловідображальними елементами, тобто її було видно як вночі, так і вдень. І особовий склад бачив це все, щодня проходив повз ті міни. Як кажуть – ніщо не віщувало біди.
Дехто скаже, що небезпечно ходити поблизу мін, але це не зовсім так. Міна ТМ-62М є протитанковою та розрахована відповідно до своїх тактико-технічних характеристик на виведення з ладу техніки, а не особового складу противника, а тому і спрацьовує від натиску не менше ніж 120-150 кг, в залежності від підривника. Відстань до противника становить приблизно 250 метрів, на тому місці можна чути, як працює та рухається ворожа техніка.
Таку відстань важка техніка долає дуже швидко, а мінні інженерні загородження можуть стримати прорив противника у разі наступу. Що ж до підриву трьох військових, то за характером травм одного із них можна припустити, що він навмисно стрибнув на міну, бо хотів показати товаришам, що вона не спрацьовує від людської ваги.
Але, враховуючи те, що він був у спорядженні, а сам міцної статури, це могло зіграти фатальну роль… Ми знаходились недалеко від місця НП, почули вибух. Спочатку подумали, що це артилерійський обстріл. Військові загинули на місці, на жаль. Дуже багато керівників та комісій виїжджали сюди, мене допитали як свідка. А через 20 днів запросили та вручили підозру. У березні відбувся суд, де мені обрали запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання. Втім, прокурори, мабуть, вирішили, що я дуже великий та страшний злочинець, тому вони подали апеляцію на це рішення. Хочуть внесення застави або ж мого арешту.
За такий короткий час як можна встановити вину? Я думаю, що не було досліджено всі версії, не з’ясовані всі обставини. Чи вручали ще комусь підозру – не чув і не знаю. Тільки про мене писали на сайті ДБР. Я відповідаю за облік інженерного майна у військовій частині, але мені інкримінують, що не вжив додаткових заходів щодо обгородження, позначення, не передбачив можливість.
Наша частина прибула на вказане місце дислокації в кінці листопада 2020 року, у той же час всім стало відомо, що на вказаній дорозі знаходяться міни, про що одразу було доповідано керівництву. На той час мене навіть не було в частині, оскільки я перебував у відрядженні. Я прибув до частини тільки 02.01.2021 року, тобто коли міни пролежали там більше ніж місяць. Вже 10.01.2021 року мною була опрацьована та подана до керівництва бригади заявка на виділення групи розмінування з метою приведення у відповідність карт мінних полів із реальним розташуванням мін на території дислокації. Група розмінування почала працювати 15.01.2021 року, але перед нею було поставлено завдання опрацювання ділянки протяжністю 15 км. На момент трагедії, що відбулась 14.02.2021 року, розмінувати зазначені міни просто не встигли.
– На Вашу думку, чого не зробило слідство?
– На мою думку, слідство пішло шляхом найменшого супротиву і призначили винуватим начальника інженерної служби, який був на посаді в момент трагедії. Це було найпростіше, бо терміни піджимали, а президент взяв це на контроль.
А те, що раніше на ті міни та їхній облік керівництву було взагалі байдуже, це нікого не цікавить… Приступивши до виконання своїх обов’язків, я зробив належні дії, щоб упорядкувати мінно-вибухові загородження на ввіреній мені ділянці, було складено необхідні документи та залучено групу розмінування. Якби це зробили із самого початку, то люди б не загинули. Основна стаття, яка мала б розглядатись: необережне поводження з вибухонебезпечними предметами, але ж нема підозрюваних, бо вони загинули… І маю надію, що в якогось військовослужбовця, який бачив, що насправді сталось, з’явиться сміливість і він дасть покази.
– Чи підтримало Вас керівництво 59-ї Гайсинської бригади?
– Вони себе прикрили, як могли, та відгородились. Моя 81 бригада чим могла, тим і допомагала. Наприкінці лютого в мене закінчився контракт, були плани відновитись на службі ближче до дому, але через цю підозру не знаю, що буде далі…
Вікторія МИКИТЮК
