Автомобілі, поїзди, контейнери чи монолітний вантаж – цей залізний птах може «проковтнути» навіть найбільшу «здобич», у нього з легкістю поміщаються 8 будинків середньої величини. Розмах його крил – 88 метрів, абсолютний рекорд вантажопідйомності – 253,8 тонни, швидкість — 750-850 км на годину. Світова преса охрестила Ан-225 «Володарем небес», а іноземні співаки присвячують йому пісні. І мало хто знає, що серед 16 членів екіпажу літака-рекордсмена є наш земляк – вінничанин, гвардії полковник запасу Володимир Мазуренко. Вже 24 роки він виконує польоти та забезпечує радіообмін і підтримує зв’язок між землею та екіпажем на літаках «Антонова»: АН-26, АН-12БК, АН-124 — «Руслан» та АН-225 — «Мрія» та літаках Іл-76 МД, Ту-134А. Має понад 8000 годин нальоту та 139 стрибків з парашутом. Шість разів облетів навколо земної кулі! Про свій шлях у авіацію вінничанин розповів в ексклюзивному інтерв’ю нашій газеті.

– Народився я в селі Свердлівка Липовецького району Вінницької області. З дитинства мріяв стати військовим льотчиком. Готувався до цього ще з шкільних років. Батьки працювали у колгоспі, — починає розмову полковник Володимир Мазуренко. — Маю ще молодшого брата. Під час навчання в Козинецькій середній школі займався лижним спортом, легкою атлетикою, футболом. Успішно представляв рідне село на районному, обласному, а Вінницьку область — на республіканському рівнях. Займався парашутним спортом в авіаційному спортивному клубі у Сутисках, під Вінницею. Мама просила, щоб вивчився на агронома. Я ж мріяв стати тільки військовим льотчиком-винищувачем. Одного разу до моїх рук потрапила книга льотчика-космонавта, нашого земляка Павла Романовича Поповича «Моя дорога в небо». Я її з задоволенням прочитав і зрозумів, що буду вже точно вступати тільки в Чернігівське вище військове авіаційне училище льотчиків. Але мені і запропонували вступати в Даугавпілське ВВАІУ, що у Латвії. Далі було багато місць служби, серед яких Бологоє, Калінінська обл., м.Котлас Архангельської області, Туркменія, авіаційний полк у Смоленську. В Бєлгороді у складі учбової бригади ми готували курсантів для авіаційних частин . Одним із курсантів мого підрозділу був новообраний голова Немирівської об’єднаної територіальної громади Віктор Качур. До цих пір підтримуємо з ним дружні стосунки.

У 1990 році я повернувся до України. Останнє місце служби – штаб Повітряних сил України у Вінниці. Звільнився з лав Збройних сил України в 2005 році. Під час служби навчався два рази за кордоном. У Національній академії оборони Угорщини вивчали структуру та фразеологію радіообміну за стандартами НАТО. Далі була Військова академія Королівських повітряних сил Канади у Торонто. Викладання предметів у військових академіях та спілкування із нами виконувалось виключно англійською мовою, тому завдяки цьому я чудово нею володію.

– Знаю, що в Югославії від ООН у 1999-2000 р.р. Ви виконували місію військового спостерігача. У яких «гарячих точках» ще були та що найбільше вразило під час служби?

– В Югославії ми як військові спостерігачі виконували свої обов’язки від місії ООН. Їздили на бойових машинах, літали на гелікоптерах та слідкували за діями на лінії розмежування сторін.

– Як вдалось Вам потрапити до екіпажу «Мрії»?

– Нас відбирали за знаннями іноземної мови та високий рівень професіоналізму. До речі, у світі тільки два екіпажі літають на цьому залізному птахові. На фюзеляжі літака АН-225 є прапор України – тому нашу роботу ми повинні підтримувати на найвищому рівні. Я дуже горджусь, що літаю на «Мрії», і буду це робити до тих пір, поки зможу.

– У чому феномен найбільшого у світі літака?

– Це феномен авіаконструктора О.К. Антонова. Спершу наш літак розроблявся, як машина для транспортування радянського космічного корабля  «Буран». А коли «Мрія» була майже готова, з’ясувалось, що не існує крана, який міг би помістити на спину залізного птаха сам «Буран», тож його довелось швиденько добудовувати. Це ще одна унікальна можливість літака – перевозити вантаж на зовнішній своїй частині фюзеляжу. Такого в світі ще не було. Ан-225 «Мрія» вперше злетів у небо 1988 року. Це було неймовірно, на межі реальності. В 1994 році літак припинив польоти, з нього були зняті двигуни та інше обладнання для використання в «Русланах». Після 2000-х років потреба в «Мрії» стала очевидною, і його відновили. Тепер літак користується великим попитом у всьому світі і серед заявок – НАТО та цивільні підприємства.

– Це правда, що у всьому світі українські літаки «Мрія» та «Руслан» зустрічають оваціями?

– Так, де б ми не приземлялися, на всіх континентах земної кулі нас зустрічають з великою радістю та тисячами запитань. Транспортна авіакомпанія «Авіалінії Антонова» є найбільш авторитетною у всьому світі з перевезення монолітних та суперважких вантажів. Увага людей всього світу до АН-225 була прикута у травні 2016 року. Тоді літак доставляв монолітний вантаж вагою 138 тонн із Праги до Австралії. Унікальність у тому, що наш літак був вперше на цьому континенті. Десятки тисяч людей радо зустрічали наш екіпаж на австралійській землі. Командир корабля — льотчик-випробовувач Дмитро Вікторович Антонов, наш командир льотного загону і екіпажу, успішно виконали поставлене завдання.

Був ще випадок, коли наш екіпаж доставив з Італії до Америки, штат Канзас, багатотонну чавунну конструкцію. В цьому екіпажі я теж літав. Ми вийшли з літака у красивій формі, нас зустрічало більше 30 тисяч людей. На фотографії, де був зображений літак Ан-225 та його екіпаж, вони просили залишити автографи. Ми з великим задоволенням з гарними побажаннями підписували фотографії нашого літака — гордості України. Потім у нас брали інтерв’ю, наче в зірок.

– Інші країни, мабуть, цікавляться тим, як виробляти у себе і свою «Мрію»?

– Потреби світу в суперважких транспортних літаках сьогодні дуже великі. У вересні 2016 року була в Інтернеті інформація, що Україна продала літак АН-225 Китаю. Це неправда. На ДП «Антонов» дійсно побувала китайська делегація, яка висловила бажання спільно з Україною випускати Ан-225 «Мрія». Українська сторона поставила свої умови співпраці. Іноземна делегація погодилась на такі умови.

Крім того, на авіазаводі в ангарі стоїть фюзеляж літака Ан-225 без обладнання. Представники китайської делегації запропонували поставити для нього обладнання і спільно завершити будівництво цього літака. Зазначу, що дуже багато країн світу на даний час готові співпрацювати з Україною щодо виробництва літаків.

– Ви багато років служили у Росії. Чи підтримуєте спілкування із колишніми однополчанами?

– Так, більше 12 років я прослужив в авіаційних гарнізонах Радянського Союзу на території Російської Федерації. У військовому училищі був заступником командира взводу, то мене хлопці добре пам’ятають. Досі багато моїх товаришів по службі вітають із днем народження та нашими значними датами вступу та закінчення військового училища. А з тими, від кого у мій бік було багато незрозумілих питань щодо війни на Сході України, ми перестали спілкуватися.

– Днями ще один український літак-рекордсмен Ан-124 «Руслан», на якому Ви також літаєте, став справжнім рятівником для «Боїнга-777», який застряг у зоні вічної мерзлоти у Канаді. Розкажіть про цю спецоперацію.

– «Боїнг» змушений був здійснити аварійну посадку на аеродромі міста Ікалуіт. У швейцарському літаку вийшов з ладу один двигун, потрібно було доставити новий. І це відповідальне завдання виконав український транспортний літак авіакомпанії «Авіалінії Антонова» Ан124-100М «Руслан». Екіпаж під керівництвом старшого командира корабля Якова Сировенка, який родом із Немирова, вилетів із Великої Британії до Цюріха.Там у літак завантажили новий двигун. Врешті, подолавши 7000 кілометрів, «Руслан» успішно  приземлився в Ікалуіті в важких погодних умовах і при температурі повітря -34 градуси. До речі, у вівторок я разом із колегами вилітаю на зміну цього екіпажу.

– Що б Ви хотіли побажати землякам?

– Від всього екіпажу найбільшого у світі укрїнського літака АН-225 «Мрія» хочу побажати всім вінничанам, щоб на крилах ваших мрій ви прилітали до домівок своїх рідних та близьких. Нехай мир, міцне здоров’я та синє небо будуть супутниками вашого життя.

Фото Олексія Бойка