– Зараз політики активно висловлюють свої думки про продаж землі в Україні. Ви за чи проти?

– Коли тільки починалося розпаювання, на селі була дуже важка ситуація. Поля заростали бур’янами, деревами… Тоді з’явився указ президента Л. Кучми про розпаювання колгоспних земель. Планувалося, що це стане поштовхом для розвитку аграрного бізнесу.

У Вінницькій області на той час було 504 тисячі пайовиків. І розпайовано приблизно 1 млн 170 тис. га. На розпайовані землі одразу був введений мораторій на купівлю-продаж.

За цей період відбулися дуже великі зміни. Аграрний бізнес перетворився з неприбуткового у надзвичайно рентабельний. Якщо взяти виробництво соняшнику, то наприкінці 90-х років з гектара можна було отримати 7-10 центнерів, а на сьогодні високопродуктивні господарства виробляють з гектара до 4 тонн. По собівартості: в один гектар потрібно вкласти 17-20 тис. грн., а реалізовувати по 20-22 тис. грн за тонну. Помножити на 4 – і маємо 80 тис. грн. Зрозуміло, що аграрії не один рік важко працювали, щоб досягти високої продуктивності. З часом виросло нове покоління аграріїв, які не лише навчилися працювати на землі, але й самі прокладають шлях до нових ринків збуту.

Але що почало відбуватися з системою земельних правовідносин? За останньою статистикою, із 504 тисяч власників земельних паїв договори оренди укладено із 430 тисячами. 70 тисяч пайовиків або самі обробляють, або їхні землі обробляються в неофіційний спосіб. Навколо цього сегмента створений прецедент тіньового бізнесу, коли люди не отримують офіційних доходів за оренду землі, а місцеві бюджети не отримують податки.

З іншого боку, ми повинні розуміти, що коли та реформа закладалася, то розраховували, що усі ці 504 тисячі пайовиків будуть задіяні в сфері аграрного бізнесу, але не так сталося. Держава не створила умови для ведення малого фермерського господарства.

10% від розпайованих земель, приблизно 140-150 тисяч га — це були землі запасу, тобто резервного фонду, які залишалися за селищними радами для того, щоб ці землі могли розподілятися між населенням.

З 2012 року землями запасу розпоряджався Держ­гео­кадастр, який і роздавав по 2 гектари. Воїнам АТО було роздано, за скромними підрахунками, лише 40 тис. га. В цілому, за експертними оцінками, із резервного фонду роздано до 70 тис. га. Якраз ці землі стали об’єк­том купівлі-продажу. Тому ринок землі як такий уже давно присутній. Останні справи, які розкривала Служба безпеки, стосувалися саме незаконного вилучення земель із системи Держгеокадастру. Мені було дуже боляче, коли приїжджали до мене як голови ОДА учасники АТО і повідомляли, що не можуть отримати по 2 гектари, у той час як невідомі особи зі студентськими посвідченнями отримували ці землі…

А ще з 2017 року договори оренди укладалися не на 4-5 років, а на 50. І орендар мав право від імені власника продати цю земельну ділянку у випадку зняття мораторію. Йде мова про договори емфітевзису — це замаскована форма продажу землі. Якщо ця форма буде продовжуватися в тіні, то замість організованого ринку земельних правовідносин ми можемо отримати непередбачувані наслідки.

Тому переконаний, що ринок землі має право на існування, але в іншій формі, ніж та, яка сьогодні нав’язується.

На жаль, поки ніде не йдеться про сучасні практики, які використовуються, наприклад, у Німеччині, коли людина, яка хоче займатися аграрним бізнесом, повинна мати ліцензію, серти­фікат про базову освіту та досвід роботи на землі. Ми повинні переймати такий досвід. А зараз ми бачимо лише те, як люди, які мають мішок грошей, незрозу­міло із яких джерел, розглядають землю як капіталовкладення, розуміючи, що цей ресурс буде зростати у своїй вартості.

Був присутній під час однієї дискусії щодо ліквідації департаменту агропромислового розвитку у структурі Вінницької ОДА. Люди переконані, що це все робиться для того, щоб сховати кінці у воду… Поки що бачу незрозумілий хаос у цьому питанні. Навіть ці цифри, які я називаю, неможливо знайти десь у доступному виразі. Це аналітика, яку я ще збирав в обласній державній адміністрації. На сьогоднішній день такої аналітики немає… Можливо, немає стовідсоткового розуміння тих викликів, які будуть поставати при лібералізації ринку землі?

– Озвучують шокуючі цифри: за 30 років продали, можна вважати – вкрали, 700000 га землі. Скільки на Вінниччині розкрадено земель?

– У даному випадку мова йде про ті землі, які не були розпайовані. Як я вже казав, це землі запасу, їх залишали десь 10% від розпайованих. Та землі певних державних інституцій, відомчі землі Академії аграрних наук, Міністерства оборони, під інтернатними закладами. Механізм відчуження відбувався у декілька способів. Скільки через Держгеокадастр було відчужено землі? Таку інформацію можуть знати лише правоохоронні органи. Але вже можемо побачити, що деякі фізособи мають у приватній власності понад 100 гектарів землі.

У таких шахрайських схемах часто-густо відбувалася зміна цільового призначення землі. Якщо земля сільськогосподарська, то вартість її 2 тис. дол. за гектар. Але якщо змінити цільове призначення цієї землі на житлову забудову, наприклад, то сотка уже буде коштувати 4 тис. дол. Ви ж самі бачите, як нещодавно було поле, вирощувалися якісь культури, а тепер виріс еліт­ний житловий комплекс.

Кожен громадянин має право на отримання 10 соток під будівництво. Але, на жаль, не кожен може цим правом скористатися. Знову ж таки, використовують воїнів АТО. Дехто з учасників бойових дій просто змушенний був одразу продавати отриману ділянку, бо потрібні були кошти на утримання сім’ї. Хоча можна було на законодавчому рівні запропонувати грошову компенсацію замість землі. Але на таке навмисно ніхто не йшов, щоб використовувати чесне ім’я воїнів як інструмент у земельних правовідносинах.

За підрахунками експертів, на сьогоднішній день у приватну власність за такими схемами перейшло 60-65 тисяч гектарів земель Вінниччини.

– Зараз громадські акти­вісти виграли у суді справу щодо оприлюднення списків, хто і де отримав у Вінниці землі. Як думаєте, така інформація стане шоком для усіх?

– Для мене самого буде цікаво дізнатися про це. У будь-якому випадку громада міста Вінниці має право знати. Бачимо, що по усіх рейтингах Вінниця у лідерах найбільш прозорих міст з прийняття управлінських рішень, тому будемо розраховувати на оприлюднення й такої інформації.

– Кажуть, що це скликання депутатів усіх рівнів пішло у ради, щоб урвати побільше землі собі, родинам, на підставних осіб. А ви пройшли в обласну раду і склали повноваження. То вас земля не цікавила?

– Так, на превеликий жаль, чую по різних громадах такі настрої. От, наприклад, у Стрижавці почали передавати землі запасу в об’єднану громаду, то, зі слів голови Стрижавської ОТГ, їм передали лише 35 гектарів. У людей виникає запитання: а де решта?.. Чим ближче до Вінниці, тим гостріше це запитання звучить…

Чи потрібна була Коровію земля? Розумієте, коли працюєш в органах державної виконавчої влади, повинен усвідомлювати, що рано чи пізно все стане явним і за все доведеться відповідати. Можу відповідально заявити, що, будучи головою обласної адміністрації, ні я, ні мої родичі землі не отримали. У моєї дружини є пай, вона певний час працювала у колгоспі в Стрижавці. Я отримав 10 соток під будівництво за розпаюванням і успадкував мамин пай у Тростянці.

– Де у Вінницькій області найдорожча земля? Скільки її? Чи отримали таку землю громади?

– Найдорожча земля біля міста Вінниці. Вона стала найдорожчою якраз саме через зміну цільового призначення.

Якщо говорити за сільськогосподарські землі, за ріллю, то це південно-східна частина Вінниччини. На цій території реалізуються потужні проєкти, що створює умови для конкуренції оренди земельного паю. Родючі землі у Тростянці, Бершаді, Теплику, Тульчині. Найкращі землі по складу гумусу — це Липовецький район, частина Іллінецького району. Менш родючі — Літинський, Тиврівський, Могилів-Подільський, Мурованокуриловецький райони. Але в силу того, що там невеликими аграрними компаніями реалізовуються потужні проєкти, вартість землі суттєво зростає.

Скільки такої дороговартісної землі перейшло у громади, важко сказати. Може бути така ж ситуація, як по Стрижавці…

– Яке найбільш болюче питання щодо ринку землі для вас особисто?

– Турбує відсутність ефективної інформаційної політики для населення про усі перспективи та ризики впровадження ринку землі. Турбує відсутність комплексного бачення щодо структури земельних банків у процесі реалізації реформи. Не може не занепокоювати пасивна позиція Антимонопольного комітету навколо формування банків землі. Через цей хаос можуть виникнути певні бунтарські настрої на окремих територіях.  Дуже хотілося б, щоб профільне міністерство відновило свою роботу у цьому питанні. Потрібно вибудувати чітку вертикаль комунікації з населенням — власниками земельних паїв. Правоохоронні органи повинні бути ефективні у цій роботі. Для багатьох залишається відкритим питання: яким ми хочемо бачити ринок землі у Вінницькій області загалом і в конкретній громаді зокрема?

Зрозуміло одне — нас чекають дуже непрості часи…

Людмила ПОЛІЩУК
Фото та відео Олексія БОЙКА