А коли старенькому стало геть зле, «швидкою» доправили до Тульчина, і шансів на те, що виживе, ніхто не давав. Та турбота, любов, хороший персонал зробили своє і Сергія Івановича витягнули з того світу та вже навіть виписали додому. Але він та його рідні досі не можуть забути, як можуть вчинити із пацієнтами літнього віку.

– Батьку 94 роки, він інвалід першої групи та учасник Великої Вітчизняної війни. Навіть у такому віці повністю сам себе обслуговував. І тут почалась веселуха. Сімейний лікар, «швидка», госпіталізація в Тростянецьку районну лікарню, — розпо­відає донька Алла Сергіївна.

— Крім ковіду, у тата були і супутні хвороби – він скаржився на високий тиск та біль у серці. Йому було так погано. Там абсолютно всім плювати на людей в цілому, і тато казав, що він голодний постійно, бо їсти він сам не міг, а персоналу відверто байдуже. І я розумію, чому дідусь ходив і просив всіх викликати «швидку» до лікарні, щоб його звідти просто врятували.

5 квітня я відразу ж виїхала за татом. Коли ж я перепитала медсестру, чи дійсно тато одужав від ковіду, вона запевнила, що так. Я ж чомусь засумнівалась, бо вигляд в нього поганий, і боялась забирати його додому, бо там двоє малих онуків і я – пенсіонерка. Не хотілось піддавати себе ризику. Та медсестра була непохитною – мовляв, все добре.

Батька я забрала до себе у Тульчин, весь одяг йому поміняли, всі продукти з лікарні навіть собаці не давали, бо ж мало що. Доглядала за ним я вже без маски, бо ж мала запевнення від медперсоналу, що тест негативний. Наступного дня дзвінок на мій телефон – то були працівники Тростянецької ЦРЛ. Вони повідомили, що у батька тест на ковід позитивний. Не зрозуміла: а як його виписали? Мені відповіли – ми помилились.

Я була у розпачі. Відкразу викликала «швидку допомогу», приїхали наші тульчинські медики. Послухали – у батька пневмонія була зовсім не вилікувана. Аж клекотіло у грудях. Сатурація надто низька — 70, тиск зашкалював. Лікарі заявили, що тата лишати вдома категорично не можна, і забрали його у медичний заклад. Місце йому знайшли, хоч відділення було переповнене.

У Тульчині батька лікували як потрібно. Низький уклін лікарю Балановій Валентині Василівні і всьому медичному персоналу відділення. Тата одразу ж підключили до кисню, долікували пневмонію, годували його з ложечки, витягали з того світу, і днями його виписали. Я прошу народну депутатку Ларису Білозір взяти цю ситуацію під особистий контроль.

Віталіна Володимирова