Діана Мороз – єдина українка, котра отримала 5 «Янголів добра» на всеукраїнському конкурсі «Благодійна Україна». Більше 14 років свого життя вінничанка присвятила розвитку власного соціального підприємництва та реалізації благодійних проектів. Зараз вона амбассадор Міжнародного Жіночого Клубу по підтримці та розвитку підприємництва та соціальної політики при підтримці ООН. Її благодійні проекти відомі на всю Україну, а врода, розум та щире серце завоювати прихильність десятків тисяч вінничан. Ідея, яку вона несе в маси – це розвиток толерантного, демократичного суспільства. Хто б міг подумати, але тендітна жінка здатна об`єднати найпотужніші підприємства Вінниччини заради порятунку важкохворої дитини, або ж реалізації програми навчання для вихованців інтернату. Її підопічними стали діти, котрі залишились без батьківської опіки, жителі будинків пристарілих, пацієнти дитячої онкогематології та діти з вадами розвитку. Її останній проект «Галактики особливих дітей» вийшов на новий міжнародний рівень. Три місяці діти з особливими потребами створювали великі 2-х метрові картини – галактики разом із професійним художником. Ці картини будуть презентовані у Європі…

Як вдалось створити із себе справжнього соціального підприємця? Та що надихнуло вінничанку на потужний підйом соціальної сфери України?

Діано, вже три місяці вінничани обговорюють твій проект «Галактики особливих дітей». Розкажи про соціальну складову та мету цього проекту?

– «Галактики особливих дітей» – це перший міжнародний благодійний проект. За 14 років я реалізувала більше 100 соціальний та благодійних, проте подібного ще не було. Кожна дитина має свій внутрішні світ, яких закований глибоко в душі. Цей проект для дітей із особливими потребами, бо вони, як ніхто інший, потерпають від впливу соціуму, який ще не готовий сприймати всіх людей такими якими вони є. В рамках проекту з дітками працював психолог та професійний арт – терапевт. Тож, за три місяці створено серію «галактик» особливих вінницьких діток. Мета проекту – це розкрити геніальність кожної дитини, не зважаючи на її хворобу.

– Зараз твої проекти мають десятки спонсорів зі всієї України. Пригадай той момент, коли ти вирішила почати займатись благодійністю?

– Я ніколи не планувала займатись благодійністю. Коли я народилась та була підлітком, поняття про волонтерську діяльність взагалі не існувало. Моя мама виросла у інтернаті на Вінниччині, тому мені з дитинства було цікаво побачити це місце І вперше я приїхала у Ободівський інтернат Тростянецького району у своїх 19 років. Вже тоді я вважала себе дорослою.. Але те, що я побачила по – справжньому шокувало мене. Маленькі діти бігали у розірваних шльопанцях 43-го розміру поблизу будівлі, що в аварійному стані. Ми познайомились, та прикипіли до них настільки швидко, що наступного разу ми поїхали вже з подарунками. Кожну наступну поїздку я ходила по родичах, сусідах та знайомих, і збирала старі непотрібні речі. Дома все прала, прасувала та пакувала, а потім везла дітям. Було дуже образливо, коли люди відмовляли у допомозі. Вони просто не розуміли, для чого потрібно опікуватись чужим горем. Але я не здавалась, і ще тоді впевнено несла свою ідею в маси. Як зараз пам’ятаю, навчалась в університеті, працювала на двох роботах та організовувала збори речей, канцелярії та одягу для дітей в інтернати. Мені хотілось змінити на краще, та показати людям, що все ж таки можна виховувати покоління толерантних та чесних. Список підопічних постійно збільшувався. З часом я взяла під опіку ще два інтернати та будинок пристарілих, паралельно опікувалась онкохворими дітьми та будувала соціальний бізнес.

Ти реалізувала більше сотні благодійних та соціальних проектів. Чому ти вирішила в такій формі презентувати свою діяльність?

– До 2014 року я зуміла реалізувати декілька благодійних пректів. Та зізнаюсь, що справжня людяність пробудилась у людей після початку війни на Сході України.

Окрім дітей сиріт, пенсіонерів та знедолених, я опікувалась ще й військовими із зони АТО. Це було важко, але разом із чоловіком ми відчували свою потрібність..

– Коли ж я зрозуміла, що роки волонтерської діяльності не приносять результату. Тобто діти не відчували, що їм потрібно розвиватись та навчатись. Наступним моїм кроком стало створення соціальних проектів. Для того, щоб діти досягли чогось у своєму майбутньому, їх потрібно стимулювати. А участь у проектах – це якісний приклад того, що їм потрібно у майбутньому працювати, якщо вони хочуть гарно жити. Бо, як показала практика, просто розмови про гарне майбутнє на дітей не діють. Перший проект – це був конкурс «Еммі друг – волонтер»

– Кожний навальний заклад мав підготувати творчий номер, який би показав відношення дітей до волонтерів, котрі приїжджають. Деякі діти вражали нас сценічним мистецтвом, інші – танцями та співами. Звісно, обирали переможців, але всі діти отримували подарунки. Я мотивувала дітей до розвитку, бо вони повинні розуміти, що через декілька років їм доведеться працювати. Я вважаю, що беззмістовно виставляти претензії до країни, в якій ти проживаєш, якщо ти нічого не робиш для її розвитку. Тому завжди всім казала, що будувати країну потрібно починати із себе.

– Зараз реалізовано більше сотні соціальних проектів. І всі вони мали на меті допомогти знедоленим дітям зрозуміти, що себе потрібно реалізовувати як особистість та боротись за своє успішне майбутнє.

– Як змінилось твоє бачення благодійної діяльності за роки волонтерства?

– Разом із роками благодійності я росла як людина. Раніше я вважала, що це діти, тому їх потрібно рятувати, а саме вдягати, взувати, але зараз у мене зовсім інший підхід, інше бачення.

– Дякуючи розвитку творчої групи “People prodaction” і креативному підходу до розвитку своєї комерційної діяльності, я зуміла налаштувати контакти за допомогою яких, організувано наймасштабніші соціальні та благодійні проекти в Україні. Це не було способом заробітку коштів, навпаки соціальною ініціативою. Я об`єднувала бізнес Вінницької області, для того, аби створювати та реалізовувати благодійні проекти.

Зараз я акцентую увагу в більшій мірі на дітях з особливими потребами. Опікуюсь центрами пристарілих як і раніше Проте, наше суспільство далеке від розвинутого. Тому свій основний соціальний бізнес, а саме майстерню творчих ідей, я використовую як інструмент для створення і реалізації суспільно значимих проектів .

Яка основна задача твого бізнесу «People prodaction»? Та яку соціальну місію він виконує ?

– «People prodaction»- це творча група, майстерня креативних ідей. До складу входять фотографи, оператори, сценаристи та режисери. Ми знімаємо та реалізовуємо проекти різного типу. Це як благодійні так і комерційні. Проте всі вони мають соціальну мету – виховати толерантне покоління, яке не буде байдуже до людського горя.

– Наприклад, ми записували пісню із дітьми, котрі не вміють співати взагалі. Це комерція, проте на меті стояло показати, що, при правильному підході, кожна людина здатна втілити свою мрію. В рамках проекту, ми поїхали у Жмеринський реабілітаційний центр. Разом із дітьми, котрі позбавлені батьківського піклування, ми готували їжу, розважались та навчались.

Тобто, вся моя діяльність пов’язана із благодійністю. Таким чином я закликаю людей допомагати іншим. Мова йде про те, що не потрібні благодійні фонди або ж якісь організації, допомагати може кожен самостійно, головне – бажання. Я прагну до того, щоб суспільство перестало цькувати людей із інвалідністю, малозабезпечених та тих, хто не має батьківської турботи. Моя ціль – сформувати толерантне покоління та змінити світ на краще . Вже 14 років я працюю над цим, і впевнено можу заявити, що мій соціальний бізнес дав потужний результат.

Спілкувалась
Софія Копач