Чоловіки відрекомендовуються працівниками із засекреченого «департаменту боротьби із невіглаством».

Та прямо в центрі міста пропонують дівчатам працевлаштуватись. Про це надійщло повідомлення від жертв на «гарячу лінію» «33-го». Наш журналіст перевтілився і вирушив дізнатись, як працює ця схема.

Ось що нам розповіла потерпіла Олена:

– Я їхала у трамваї №6 від зупинки «Ринок «Вишенька» на площу Перемоги. Поблизу центральної частини міста до мене підсів молодий чоловік і сказав, що відчуває моє королівське походження. Я приємно здивувалась, а потім він назвав мене по імені. «Ви Анастасія, і ви прекрасні».

Тепла розмова на дві зупинки зробила з нас справжніх друзів.

Ближче до центрального мосту він запропонував вийти і прогулятись. Більше двох годин ми гуляли парком «Бригантина». Він розповідав про роботу «департаменту» і говорив, що команда чудова, не вистачає лише такої енергійної та талановитої, як я. А під час карантину він запропонував ще й вигідну зарплатню – 13 000 гривень. Тому, все погодивши, я погодилась на наступну зустріч. У мої обов’язки входила робота в дружному колективі, креативне мислення та секретні розслідування, а ще організація заходів для інших працівників. Здавалося б, нічого важкого. Ми домовились про наступну зустріч, але вже і з документами, бо ж пообіцяли офіційне працевлаштування відразу. А потім і офісне приміщення показати… На наступній зустрічі в парку чоловік взяв у мене документи для ксерокопії і сказав, що від­дасть вже наступного дня в офісі.

Проте документи він так і не віддав. Спершу я робила всім каву, потім прибирала у «кабінетах» та перевіряла на помилки тексти з різних сайтів для знайомств. Вже тоді я запідозрила, що щось не так… Потім мене почали пригнічувати та говорити, що я бездарність. Шантажували тим, що документи назад не віддадуть… Сказали, що наступне моє завдання – піти на секретне побачення до іноземця та випросити у нього подарунок – тоді віддадуть документи. Я сходила, іноземця звали Мурат, і він подарував мені парфуми «Шанель». Цей подарунок працівники офісу забрали у мене, а мені дали лише 200 гривень. Сказали, що це мій відсоток від роботи. Згодом я помітила, що вони щоденно після 18.00 виходять по робочих справах — це було «полювання».

Я вже розуміла, що це справжня халепа, проте вдіяти нічого не могла. Мої документи були у них, тому я стала заручницею обставин. Щоденно ходила на побачення з різними чоловіками і у всіх випрошувала подарунки..

Та всі ми розуміли, що стали на одні і ті ж граблі. Після двох місяців цих тортур мені вручили закордонний паспорт і сказали, що в мене новий рівень завдань – їхати на знайомства в іншу країну. У розпачі я розповіла все брату. Дякуючи його зв’язкам, ми змогли відібрати мої документи. Та вони не залишили мене в спокої.

Щоденно вони вишукують дівчат, яким менше 20, але вже є 18. Спершу знаходять всю інформацію у со­ціальних мережах. Обирають відкритих, які показують на своїх сторінках, де живуть, куди ходять та що їдять. Щоденно виходять на полювання та мінімум раз в три дні знаходять нову жертву. Хто б міг подумати, та серед вінничанок вже десятки таких жертв, що вирішили піти працювати у новий секретний «департамент» і думали, що їм посміхнулась доля.

Ми вирішили разом провести журналістський експеримент. І наш журналіст прибув на місце зустрічі – до площі «Ліверпуль» поблизу «Макдональса». Там більше пів години чекали «працівників».

Звісно, далі я працювала самостійно. За пів години на місце таки прийшов очільник так званого «департаменту».

Все було по «накатаній» схемі – гуляли по «Бригантині».

– Департамент по боротьбі з невіглаством створили у Вінниці вже давно. Ми викорінюємо зло у цьому місті та робимо усе, аби погані люди не тривожили хороших. Наша діяльність секретна, і ми всі працюємо під прикриттям, – впевнено ділився Михайло із нашим журналістом.

– Наша мета – сформувати гідне суспільство, яке завжди буде отримувати бажані результати. Тому зараз ми розширюємо нашу команду, і якраз не вистачає такого працівника, як ти.

Коли ж наш журналіст поставив йому декілька запитань про подальшу співпрацю з іноземцями та побачення з чоловіками, Михайло сказав, що йому потрібно зателефонувати. Він відійшов, та протягом пів години так і не з’явився. Вже наступного дня разом із потерпілою ми прибули на місце офісу «департаменту», проте і там вже нікого не застали..

Ось такими полюваннями на молодих дівчат тепер займаються у Вінниці. Тому бережіть та попереджайте своїх дітей та онуків.

 Софія Копач