Культуру Вінниччини лихоманить. Відразу ж після утворення територіальних громад прокотилася ціла хвиля скорочень працівників культури.

Зрозуміло, що громада сама має вирішувати, які заклади їй фінансувати, бо жодні механізми державної підтримки в цьому сенсі не були передбачені. Субвенції, що отримали громади Вінниччини в рамках реформи, були спрямовані на ремонт дорожнього покриття, оновлення комунальної техніки, водопостачання, благоустрій. Але тільки не на культуру. Чому ж саме вона у нас опиняється у ролі попелюшки і фінансується за залишковим принципом? Даються взнаки пережитки радянщини, коли все українське було загнане у шаровари і знівельоване? Можливо, комусь на руку те, що зараз, у час масштабної гібридної війни, через цю недофінансованість наша прекрасна українська культура переживає кадровий голод? У громадах наростає обурення.

Ці питання адресуємо керівнику управління культури та креативних індустрій Ользі Дерновій.

– Чому склалася непроста ситуація у культурі Вінниччини?

– Хочу відразу ж зазначити, що культура — лідер серед інших галузей за кількістю спеціальних законів. І нічого поганого насправді не відбувається. Проходить реорганізація. З 63 ОТГ на свій баланс прийняли всі заклади культури у 60. Наразі затверджується базова мережа закладів культури. Ніяких катастрофічних скорочень та ліквідації не передбачено.

– Але ж люди пишуть про тотальні скорочення! Невже все так безпроблемно?

– Так, проблеми все ж виникали. Зокрема у Чечельницькому районі. Але ось-ось відбудеться сесія територіальної громади, котра передасть на баланс бібліотеку та районний будинок культури. Маю надію, що в Чечельнику будуть виконані обіцянки влади прийняти на баланс районний будинок культури та бібліотеки, і все налагодиться. Виникали проблеми у Могилів-Подільській ОТГ, але зовсім не з вини керівництва громади, а це наслідки діяльності керівників райдержадміністрації. Вони попередили людей про звіль­нення, і тепер чимало працівників культури залишилися без роботи і без виплат. Там лік­ві­дуються заклади культури ра­йонного рівня, але створюють міські, базові опорні заклади. У Жмеринській ОТГ виникла проблема з фінансуванням. Єдиний опорний заклад — будинок культури – опинився на межі лік­відації. Іншого залу у комунальній власності міста немає. Довелося в ситуацію втручатися нардепам, депутатам обласної ради. Так, скорочення у штатному розписі будинку культури таки відбудеться, але заклад не ліквідується. Незабаром і в Жмеринці затвердять базову мережу закладів культури.

Є кілька випадків, коли при ліквідації райдержадміністрацій у відділах культури у штаті були працівники закладів культури. Ці заклади не були окремими юридичними особами, тому й вийшло так, що при ліквідації відділів культури усіх людей попередили про скорочення. Так, це грубе порушення. Коли почалися процеси децентралізації, ми наголошували на тому, що кожен заклад культури має бути окремою юридичною особою, щоб потім без проблем перейти у комунальну власність територіальної громади. Нас не почули. І начальники відділів, котрі цього не зробили, пожинають плоди такої діяльності — людей скорочують, вони постраждали через неправильні дії. У Могилеві-Подільському, до речі, така ж ситуація.

– Люди розповідають, що клуби закривають, так само, як і бібліотеки. А це для сіл — єдині осередки культурного життя, хоча у переважній більшості вони великі, холодні і відверто страшні…

– Коли почалися процеси децентралізації, ми працювали за одним принципом: послуга не має бути гіршою, ніж була до об’єднання громад. Але зовсім не обов’язково, щоб у селі, де живе всього 100 людей, був будинок культури і бібліотека. Бо, за стандартами Кабміну, будинок культури має бути на 200 мешканців, а бібліотека — на 500. А те, що вони всі однаково холодні і похмурі — то це тільки до пори до часу. Справді, більшість будинків культури та сільських клубів не ремонтувалися протягом десятків років і потребують встановлення системи опалення, системи водовідведення, капітального ремонту, оновлення обладнання, меблів, апаратури. Такі витрати є непомірно великими для бюджетів новостворених громад. Та на все потрібен час і гроші. Однотипність залишиться тільки в будівлях, креативу побільшає.

Тим часом маємо невтішну статистику. Кількість сіль­ських клубів, а разом із ними і бібліотек невпинно зменшується. За останніх 20 років на Вінниччині закрилося понад чотири сотні бібліотек. Так само протягом 20 років на 235 зменшилася і кількість будинків культури на Вінниччині: з 1360 одиниць їх стало 1125. На це впливає не тільки «мінусова» демографія, а й та традиційна ще совкова недофінансованість. Працівники культури, здебільшого невиправні ентузіасти-оптимісти, як потопельник за соломинку хапаються за будь-яку можливість осучаснення: добиваються підключення до Інтернету, створюють інтерактивні простори. Придумують, об’єднують, творять. Їм би тільки трохи уваги і допомоги.

Тетяна КОНДРАТЬЄВА