Людмила Мастіцька, акушер перинатального центру обласної клінічної лікарні ім. Пирогова, за 42 роки своєї роботи допомогла з’явитися на світ понад 12 тисячам малюків. Це приблизно стільки населення, як зараз живе, наприклад, у Гнівані. Вона з тих самовідданих людей, котрі у трудовій книзі мають єдиний запис.
— Всього довелося побачити тут. Якось дитинка народилася передчасно, на малому строкові життя. Ніхто шансів маляткові не давав, але воно раптом запищало! То було давно, але запам’яталося на все життя. Екстрим та адреналін у нас щодня. І коли люди їдуть у відпустку у пошуках гострих відчуттів, то для мене найкраще дуже спокійно полежати біля моря, — каже Людмила Мастіцька.
— Бо кожні пологи — індивідуальні. Часто може статися щось непередбачуване. Тим більше, що переважна більшість наших мамочок — це жінки з патологіями. Але до кожної треба ставитися так, як би я хотіла, щоб ставилися до мене чи моєї доньки. У мене немає різниці, чи це жінка багата і статусна, чи бідна, як сьогодні, наприклад, поступила до нас зовсім без нічого, тільки в халаті.
— Кажуть, батьки дають акушеркам «конверти»? Даруйте, але багато скарг чули і про недбалість акушерів, і про непрофесійність…
— Часто чуємо, що ці медики тільки в руки дивляться, чи даєш гроші. Вони, мовляв, тільки хабаря хочуть. Та ні до кого в руки не дивимося, до всіх однакове ставлення. Бо робота особлива, адже у перші секунди життя людина опиняється на твоїх руках. Бо лікар збоку, а акушер — на передньому краї, і від його професійності залежить дуже багато. Не вірю я, що людина, котра прийшла в цю професію, може ставитися до неї як до способу заробляння грошей. І ставитися до свої обов’язків аби-як. Принаймні мені такі не зустрічалися.
— Зараз дуже модно народжувати вдома і запрошувати акушерок додому. Вам такі пропозиції не надходять?
— Мені не раз пропонували таке. Молоді жінки зараз ведуться на те, щоб народжувати вдома під наглядом доули (як в домашніх пологах називають акушерку). Але я не погоджувалась. Я за свою практику надивилася дуже багато різних випадків, тому до такого ставлюся з холодком, безпечніше народжувати у пологовому залі під наглядом лікарів. У мене донька народжувала у пологовому відділенні, хоча я б могла прийняти пологи і вдома. До нас приходять народжувати дуже різні жінки.
І «діти сонця», і такі, що після пологів забирали плаценту, щоб її засушити. І ще хотіли, щоб плаценту не відразу від’єднувати від дитини, а ставити у воду, і так дитина має якийсь час жити… Доводиться таким жінкам терпляче пояснювати, що ми працюємо за протоколом і таке у нас не практикується.
І чоловіки бувають різні. (Партнерських пологів зараз чимало, було б ще більше, але коронавірус трохи завадив. Утім, на пологах можуть бути присутніми двоє: і чоловік, і бабуся, наприклад). Одні готові фотографувати увесь процес, мало не відштовхуючи мене, щоб краще видно було народження дитини на відео. Другі спокійно пуповину перерізають, а інших доводиться приводити до тями і витягувати з пологового залу.
— А часто стається таке, щоб дітей залишали у пологовому відділенні?
— У нас мами від дітей відмовляються не часто. Якщо навіть і хочуть відмовитися, тоді до справи береться увесь медперсонал з психологами. Говоримо з жінкою, заспокоюємо. За останніх десять років хіба що був один випадок. Жінка народила двійню і хотіла залишити немовлят. Два дні з нею працювали психологи, і, зрештою, ми виписували додому усіх разом. Мабуть, тому, що до нас потрапляють мами, котрим дуже важко дається вагітність, або вони довго чекають на дитину. Те, що для когось здається чимось надзвичайним, для нас — звичайна робота.
— Що запам’яталося найбільше?
— Найстрашніше, коли жінки опиняються на межі між життям і смертю. Досі пригадую випадок, коли після пологів у жінки відкрилася сильна кровотеча. Через Інтернет попросили допомоги в людей, і наші вінничани так жваво відгукнулися на той заклик! Черга стояла в коридорі, щоб її врятувати. І спільними зусиллями це вдалося! Все почалося о 8 годині ранку, і до 8-ї вечора ми всі були на ногах. Ні їсти, ні пити не хотілося. Таке відчуття, що час застиг ніби навмисно, щоб усі медики змогли її врятувати. Потім дуже багато людей дзвонило нам, ми дякували за допомогу.
— Як працюється у період карантину?
— З початку пандемії у нас народжували жінки з коронавірусом. А потім відкрили спеціалізоване відділення у першому пологовому, і хворі на коронавірус жінки народжують там. Ми проводимо для жінок швидкі тести і визначаємо, чи є в організмі коронавірус. Найкращий момент у нашій професії, коли щасливі батьки з дитинкою виписуються додому. Заради цього варто жити і працювати.
Найперші акушерки з’явилися у Стародавній Індії, там вперше стали вивчати цю галузь медицини. У Стародавній Греції теж були такі жінки — помічниці, вони перерізали пуповину. У Стародавньому Римі кожен орган мав свою богиню, і щоб догодити їй, жінка-повитуха мала все знати. Наприклад, богиня Проза допомагала малюкові, який йшов голівкою вперед. Богиня Постверта — допомагала при сідничному і поперечному передлежанні. Агріппа допомагала дітям, які йдуть ніжками вперед. Жінка-повитуха мала зробити приношення потрібній богині.
У слов’ян роль акушерки виконувала повитуха, така жінка вважалася посланцем Божої Матері. Її дуже поважали, і навіть святкували 10 січня День повитух і породіль, а по церковному це свято називається Свято собору Пресвятої Богородиці.
У Книзі рекордів Гіннеса відзначена найстаріша акушерка і наймолодша. 90-річна Аделіна Вільялобос з Перу починала свою діяльність з 1947 року. Вона прийняла понад 8 тисяч малюків, і серед них був навіть майбутній президент. А семирічна дівчинка Лорен Бурман, покликавши на допомогу сусідку, допомагала народитися своїй сестричці до приїзду медичних працівників.
Тетяна КОНДРАТЬЄВА
