А після звільнення з концтабору погодився приєднатися до військ союзників та став членом танкового екіпажу. Разом зі своїм батальйоном українець охороняв Нюрнберзький процес.
Федір Омельченко народився у 1925 році на Полтавщині. Коли розпочалася війна, 16-річний хлопець увійшов до партизанського загону. Федора тричі намагалися забрати в Німеччину, проте він постійно переховувався. У грудні 1942 року юнака упіймали та відправили у Нюрнберг на примусові роботи. Протягом двох років постійно переводили, під час одного з бомбардувань союзників отримав контузію та майже цілком втратив слух. Кілька разів він намагався втекти, але постійно потрапляв у руки гітлерівців. Омельченко пройшов через каральні табори Лангенцент та Флоссенбюрг, аж поки в лютому 1944 року не потрапив у Дахау, де змушений був тяжко працювати на каменоломнях.
– Там усі були дуже худі і змордовані, – пригадує Федір Омельченко, – люди по 30 кілограмів важили. І якщо ти впав, то тобі смерть — там не лікували. Давали одразу смертельний укол і складали людей без одягу на дерев’яні нари.
Одного разу Федір теж впав. Отямився на тих сумнозвісних нарах, до нього підійшов військовополонений зі шприцом. Він пожалів українця, зробив укол, а препарат не впустив, охоронець близько не підходив, його залишили «помирати».
– Та коли мені стало легше, я виліз звідти. З тим лікарем потоваришував, він влаштував мене розносити їжу по табору.
Коли у вересні 1944 року концтабір звільнили війська США, Федір важив лише 28 кілограмів. Американські частини зупинились на два тижні для перепочинку та порятунку звільнених в’язнів. Зміцнілому молодому партизану запропонували йти добивати гітлерівців разом з солдатами. Дев’ять місяців до кінця війни українець воював у складі армії США. Був кулеметником танкового екіпажу, який складався з американця, єврея та поляка. Служив у 610-му танковому розвідувальному батальйоні 7 армії. Після офіційної капітуляції Німеччини американська військова місія несла службу на її території ще близько року. За цей час Федір отримав звання, вишкіл, весь час заробляв гроші. Після війни їхній батальйон брав участь в охороні Нюрнберзького процесу.
– У мене була заробітна плата спочатку 46, потім 78 доларів, мав кілька комплектів одягу, що два тижні нас міняли, і ми йшли на відпочинок, та й харчування було дуже добрим, – розповідає чоловік.
Після приїзду в СРСР на Федора очікували допити в КДБ. Спецслужби побоювалися, що він американський шпигун. Залишили в спокої лише після того, як заступився інститут історії міста Брно Чехословаччини. Вчені вказали, що Омельченко є політичним в’язнем. Після розформування військ чоловіка відправили в місто Подольськ Московської області. Там в складі будівельного загону колишній боєць армії США зводив алюмінієвий завод. Згодом направили на відбудову Донбасу. У 1980 році ветеран переїхав до Вінниці, на малу батьківщину дружини. За його плечима 64 роки трудового стажу, а серед нагород — орден Слави. Він був у Німеччині, де щороку влаштовують зустрічі для в’язнів концтаборів з усього світу. Поблизу табору Фльосенберг (Баварія) провів близько тижня, для них організовували екскурсії у пам’ятні для них місця, проводили конференції, надавали лікування тим, хто того потребував. Усе — за кошти Німеччини. Такі почесті Федір Никифорович отримав як компенсацію за роки, проведені в полоні.
Віталіна Володимирова
