Сьогодні військові з усієї України з’їхалися у Вінницю, щоб провести в останню путь мужню жінку-воїна Ольгу Гранецьку.

38-річна Ольга з Козятинщини 14 років свого життя присвятила армії. З початку війни на Донбасі виконувала бойові завдання у складі декількох бойових підрозділів. Товариші згадують, що ще два тижні тому старший солдат Ольга Гранецька була на службі, бо захист Вітчизни було метою її життя. Але важка хвороба стала фатальною для мужньої жінки-воїна.

– Ми познайомилися в зоні АТО/ООС. Мене здивувало, що серед снайперів служить тендітна дівчина. Але Ольга жодного разу не давала слабинки, навпаки – на рівні з чоловіками долали тяжкості, кілометражі та виконувала не жіночі завдання, – розповідає про свою бойову товаришку Юлія Щербань.

– А коли Оля захворіла, чому не покинула службу, адже могла по стану здоров’я?

– Вона усю себе пожертвувала для такої бажаної перемоги у цій клятій війні. Не зважала на стан свого здоров’я, біль. Через онкологію, її спочатку видалили груди, Оля ні секунди не вагалася перед операцією, аби лише одужати і повернутися на службу. Але потім хвороба уразила щитовидку.  Вона пережила декілька важких операцій, але скоро поверталася у бойовий стрій. Лейкоз не піддавався лікуванню. Але Олічку діагноз не зупиняв, ще два тижні тому вона була на службі.

Її побратими розповідають, що витривалості Ольги міг позаздрити будь який чоловік.

– Ольга жодного разу не сказала, що її важко чи вона не може. Навіть, коли боліло… Для нас усіх нестерпно залишатися без неї – без її щирої розмови, посмішки. Вона дуже любила життя і Україну, – з останнім словом виступив командир Євгеній.

Разом із мамою та двома сестрами Ольги, прощався із мужньої жінкою-воїном Влад Сорд.

-Колись Влад Сорд був командиромв Ольги на РЛСці в 93-тій. Вчив її стріляти з гранатомету. І саме вона випадково прочитала вірші Змія в телефоні. Вирішила, що цю поезію треба обов’язково надрукувати, переслала сестрі Вікторії, так і познайомила їх, – згадують товариші.

– Вона вміла підтягуватись безліч разів і бігала щодня, навіть коли навколо обстріл, курила червоний LM, я завжди жартував, що їх курять тільки старі трактористи з сивими вусами, а ті вуса від них жовтіють. Оля з того постійно сміялася і годувала всіх ближніх фронтових котів.

Багато разів страждала через свою чесність, прямоту і доброту. Не знаю що ще казати. Мій мозок відмовляється сприймати все це… Вона ненавиділа публічність, але я хочу аби вся країна знала про Олю. Бо все її життя – це тихий подвиг, – написав про Ольгу її бойовий побратим.

На прощальній церемонії згадували коротке життя Ольга Гранецької.

– Ольга отримала бухгалтерську освіту. Але у 2007 року пішла служити у ЗСУ. У 2016-му році перевелася до бойової бригади – 93 ОМБр “Холодний Яр”.

Пройшовши підготовку разом з бійцями ДБ “Карпатська січ” у складі бригади – воювала в артрозвідці. Завжди мріяла займатися снайперською роботою, тому вже у 2017 році перевелася до 131-го окремого розвідувального батальйону, відмінно закінчила снайперські курси й з того часу виконувала бойові завдання на посаді снайпера-розвідниці.

Оля обожнювала спорт і тварин. Мала загострене почуття справедливості, відстоювала ідеали українського націоналізму й завжди дбала про тих, хто поруч, більше ніж про себе.

Вона ненавиділа публічність, не гналася за званнями, посадами та нагородами – усі ці роки сумлінно робила свою роботу на службі та на війні простим старшим солдатом.

В останню путь побратими проводжали Ольгу навколішки. Поховали жінку-воїна у Вінниці на центральному кладовищі. Ольга Гранецька буде першою жінкою на “Алеї Героїв”.

Людмила Поліщук