Я вперше не вигадую героя
І не чекаю принца на коні.
Твої вуста колючі, наче хвоя.
Твої вуста – як маки у стерні.
А поцілунок – опік чистотілу.
І очі всевидющі, як боги.
Мене завіяв ти, немов пелюстку білу,
На простирадла каторжні сніги.
І ми злились в обіймах воєдино,
Як море й небо вдалині злились.
…Лише в любові шаленій, Людино,
І на колінах тільки їй молись!
Ніна Гнатюк
Талановита поетеса ..
Мало її друкують
Не друкують тому, що поки ще аматор – над текстом та образом треба працювати, а не тулити якесь садо-мазо: і колеться, і хочеться незважаючи на хвою, стерню та опіки, а фізичне поєднання на простерадлах – каторга. З трьох частин (інакше назвати не можу) на вірш схожа лише перша, а потім – різнобій. Доречі, Сашко, або поголи свою щетину, або відрости справжні вуса та бороду.