– Під час проходження строкової військової служби я — Володимир Шевчук, житель села Ординці Погребищенського району — отримав вогнепальне поранення і став непрацездатним. Виписки з історії хвороби №2984 та №3829 й архівні довідки, протокол № 82 від 20.10.1992 року в мене є. Розглянувши у судовому засіданні мій позов до управління Пенсійного фонду України в Погребищенському районі про призначення мені пенсії, суд виніс постанову, що заява підлягає задоволенню. Але, як це зараз часто буває, відповідач військовий не виконав постанову суду. Тоді я вимушений був подати наступний позов уже до Вінницького адміністративного суду,.. — розповідає Володимир Шевчук.
– У 1992 році я, на той час рядовий військової частини, охороняв у Коростені військові склади. Вночі невідомі особи обстріляли нас з напарником з автоматів і зникли. В результаті я отримав «огнестрельный перелом правой большеберцовой и малой большеберцовой кости….» (виписка з історії хвороби з архівів Міністерства оборони, протокол № 82 від 20.10. 1992 року).
– Комісованим з армії в зв’язку з пораненням Володимир не був, але з нього взяли підписку терміном на 10,15,25 років про нерозголошення військової таємниці. Тоді військова частина за будь-яких обставин нікого ніколи не комісувала. Коли вже «домучив» військову службу, повернувся в рідне село, але ніякої допомоги від держави так і не отримав.
Мати Володимира Єфросинія Шевчук, якій зараз 78 років, з цього приводу каже:
– Коли я відправляла сина до армії, у нього навіть зуб не був надщерблений, а повернувся він зі служби інвалідом. Боляче про це говорити, але, коли ми почали судитися з військкоматом, з мене як з дитини війни зняли субсидії і допомогу на дрова та вугілля на зиму. І це при офіційній довідці, що мій син ніде не працює, бо не може. Чи є справедливість у цій країні? — у розпачі каже Єфросинія Шевчук.
Володимир Шевчук розповідає: коли приїхав додому, то став на облік в Погребищенському військкоматі, а потім звернувся за допомогою до юриста Погребищенського міськвиконкому Кохи і письмово отримав таку відповідь: «…МОЖЛИВО, КОЛИ ДЕРЖАВА СТАНЕ БАГАТШОЮ, ТОДІ ВАМ БУДУТЬ НАДАНІ ПІЛЬГИ».
– Потім усно жорстоко мені додали, мовляв, «будети рипатись — посадимо».
Тому я поїхав додому і всі ці роки нікуди «не рипався». Шкутильгав селом і робив щоденну роботу. Аж ось, коли з Росією почалася «війна» в 2014 році, мені прийшла з військкомату повістка, що я маю з’явитися в військкомат для проходження медкомісії і подальшої відправки в АТО.
Рідна сестра Володимира Алла Несторівна Овчарук, яка проживає у Вінниці, розповідає: «На прохання матері я допомагаю брату оформити військову пенсію. Обурені нахабством з боку чиновників від Пенсійного фонду. Ми подали позов до Погребищенського суду, щоб отримати направлення брату у військовий госпіталь для подальшого оформлення йому військової пенсії. Суд ми виграли! Але обурює бездіяльність військового комісара Погребища Юрія Гаврилюка. Він ховається від мене та мого адвоката. А час іде. І у брата вже немає сили працювати. За що йому жити?
Незважаючи на архівні дані, Гаврилюк стверджує: ніякого поранення в мого брата не було, і він повністю придатний до проходження військової служби в АТО. А з халатності співробітників військкомату «по батькові» брата внесли у військовий квиток як Борисович. А він Несторович. Пан Гаврилюк 3 місяці відмовлявся робити правку у військовому квитку.
Адвокат Володимира Шевчука Ростислав Куций каже, що 16.10.2020 р. відбулося засідання Вінницького адміністративного суду, де за позовом підзахисного знову розглядалась його справа. Суд зобов`язав витребувати у Погребищенського районного військового комісаріату належним чином засвідчені копії документів, які 21.01.2020 були подані для вирішення питання про направлення медичних документів для висновку щодо стану його здоров`я у лікувально-медичному закладі для подальшого встановлення інвалідності як особі, що отримала поранення під час проходження військової служби.
– Ми з такою «турботою» воєнкома ще б довго ходили колами. Чекаємо тепер на виконання рішення суду. Після ухвали Вінницького адміністративного суду, — каже Алла Несторівна, – Віктор Гаврилюк повів себе зовсім по-іншому. Він нарешті вніс свідчення про поранення мого брата у військовий квиток та в облікову карту Погребищенського військкомату і, незважаючи на те, що ми судимось вже 2 роки і три місяці, твердить: «Для чого було треба подавати в суд у Вінниці та наймати адвоката? Ми це могли вирішити по-хорошому, а ви пішли іншим шляхом».
Журналісти нашої газети намагались зв`язатись з начальником Погребищенського військкомату, щоб вислухати його. Проте відповіді так і не отримали. Готові вислухати і його точку зору.
Дмитро Нікітченко
