Члени журі

Юхименко Святослав – співорганізатор фестивалю та відомий меценат

Катерина Прокопова – засновник кіноклубу в мистецькому просторі ПІЧ

Боднар Галина Пилипівна – голова журі, директорка кінотеатру Родина

• Перший номінант. Вважають, що любити свою державу – це аксіома. Але не всі розуміють, що держава і батьківщина поняття схожі, але не рівні. Скільки потрібно років, щоб усвідомити всі перепони, що стояли на дорозі нашого народу? Скільки ще сліз і крові потрібно пролити, щоб всі нарешті зрозуміли: Україна – не чийсь придаток чи область. Що ми сильний народ, який пройшов через те, що деяким країнам не снилось і в кошмарах. І лише пам’ятаючи і несучи в серці всі жахіття, що несе наше минуле, ми не збудуємо власної історії. Мандрівка тернистими українськими стежками від білоножко продакшн під назвою НАША ЗЕМЛЯ.
• Море. Скільки в цьому слові спогадів, надій та сонця. Це те, що може подарувати спокій та зачарувати, те, що манить своєю непроглядною безоднею. Море дарує мир та водночас може підхопити вихором, з якого не виберешся. Теплий солоний бриз змінюється на шторм, пісок вже не гріє, а перетворюється в трясовину. Прониклива стрічка від Ярослава Годлевського під назвою “Тут Було Море”.

• Те, як ми ставимось до слабших за себе – це те, ким ми є. Іноді, женучись на роботу, щоб мати змогу себе прогодувати, ми не помічаємо тих, хто такої можливості не має. Люди по-різному ставляться до безпритульних: хтось жаліє, хтось каже, що це їх вибір. Але безхатні тварини – інший випадок. Вони не влаштуються на гарну фірму чи не зіп’ються в замизганому кафе-барі. Вони дивляться на світ очима, повними надії, шукаючи доброти. Влад Грібан пропонує нам зробити це саме в своєму фільмі «Жив Був Пес»
• Стоячи в пробці ми вмикаємо собі аудіокниги, приходячи додому голосно слухаємо музику готуючи; після, під вечерю поглинаємо купу відео. Це все ми робимо для того, щоб не залишатись наодинці із собою, щоб не ставити собі незручних питань, щоб не ніяковіти перед самим собою. Ми робимо все, щоб втікти від себе. І ця втеча ніколи не має фінішу. Питання без відповіді задає нам Ілля Солотвінський в стрічці Просто Ідеальний День
• Ми не знаємо, що буде попереду. За нашого життя, тим більше, після нього. Іноді здається, що ситуація безвихідна і ми не взмозі вибратись. Опускаючи руки не звертаємо уваги на оточуючих, близьких людей. І з опущеними руками не можемо взяти ту, що пропонує допомогу. В’язка та повільна картина “Рай Меланхолічний” і яголи в ньому сумні від Віктора Сівака

• У дитинстві ми всі мріяли стати космонавтами, пожежниками, мандрівниками. Та сьогодні в гардероб не здали жодного скафандру. Буденність змушує розвернутись і глянути в очі тій наївній дитині, що хотіла стати по-справжньому великим. Не дорослим, а саме великим; дитині, що хотіла залишити свій слід в історії. Виростаючи, кожен робить вибір, який слід в історії залишиш саме ти. Стрічка “Тероризм” від Ольги Какасьян
• Винайдення колеса відкрило для напівмавпи весь світ. Цей винахід – єдиний, що може зробити нас і ближче, і далі одне від одного. Шляхи, якими ми їдемо ми бачимо чудово, але ніколи не знаємо, з якими іще шляхами вони перетинаються. І так важко на цій швидкості випустити з уваги те, заради чого варто зупинитись. Стрічка «Мить перетину» від Максима Єримишина

Журі зробили свій вибір. І переможцем першого фестивалю андерграундного кіно авторського буття за рішенням суддів стає картина «Просто ідеальний день».

Подробиці в газеті «33-й канал».

Софія Копач