І забирає з собою найбільшу колекцію Подільської ікони в Україні. Про це він з сумом і водночас з великими сподіваннями на краще написан на своїй сторінці:
«Місто, що залишив. Так, це Вінниця, я ще тут, частково, але речі майже усі забрав, вивіз ікони у Київ, найкращу і найбільшу колекцію Подільської ікони в Україні, аналога якій немає у світі, та й побачили вони і різних міст, і трохи світу, хотів усе подарувати місту, багато років про це говорив, та й показав свої наміри на ділі, передав кілька десятків музею, десь там вони валяються під шаром пилу. Але не склалося, місцева влада тут проста, родом з іншого виміру ніж мій, їм не до музеїв. Уявляєте! Не взяли!) Як і не взяли найбільшу колекцію українських марок, не потрібно це вінничанам, чи тим, хто ними править. Усі кошти, що заробляв за багато років, вкладав у розвиток та збереження української культури та мистецтва, дбав, відшукував, зібрав, світ ахнув, але не місто, не влада міста. Коли стоїш серед міста і розумієш, що у пустелі, поодиноке перекотиполе гонить вітер, думаєш може це марево, але починаєш спілкуватися з іншими людьми, з інших міст, країн, розумієш що ще живий і не божевільний, просто вільний, душею та помислами, а поряд інший світ…
Зараз зовсім згодом, за кілька місяців відбудеться міжнародний пленер «Кращий художник», вже п’ятий, ювілейний, у минулому році він вже відбувся лиш за підтримки Вінницької обласної адміністрації, та підтримки міського голови Житомира, у цьому році отримав десятки пропозицій від мерів та обласних голів різних областей, підемо далі з тими хто найбільше цінує розвиток свого міста, розвиток своєї області чи регіону, тих хто розуміє, що без культури немає країни, що святкування Дня незалежності – це не морда у тарілці з олів’є, не сценка з бидлопісеньками, не море пива і п’яних бійок у парку, а гімн культурі України. П’ятнадцять років мене буквально просили закордонні колеги-художники рухатися з ними разом, все вірив, що можу змінити своє місто, зможу наповнити яму свіжою водою, кого тільки сюди не привозив; мерів європейських міст, діячів культури, цілі делегації, все своїм коштом, думав побачать, навчаться, зрозуміють, але все марно.
Пишу, і трохи сумно, днями зустрінуся з обласним головою Сергієм Борзовим, ніби новатор, креативний, саме завдяки йому ми буквально «Вижили» у минулому році, коли міська влада дещо не виконала обіцянок, можливо для нього щось залишу з імперії, що створював десятиліттями. Це не відчай, це крок вперед, до розвитку культури України, до розвитку світової культури, колись спалив понад двісті картин, це було свідомо і обдумано, сьогодні вибір теж зроблено, позаду лиш рудименти, тому вперед до перемоги!»
Це повідомлення викликало широкий резонанс. Однією з перших на нього відреагувала Ірина Френкель, директорка Українського центру культурних досліджень і організаторка фестивалю «Операфест Тульчин». Вона, зокрема, сказала:
“Ви – перший з незалежних митців – менеджерів, хто покидає місто, але, повірте мені, не останній. Тих, хто формував і формує мистецьку ауру Вінниці, можна перелічити по пальцях. Ви, як ніхто розумієте, що ми, творці мистецького контенту, є вільними від стереотипів і ніколи не станемо в стойло. Тому ми не зручні для цієї території.
Мені, особисто, дуже шкода.
В одному зі своїх інтерв’ю у 2017 році, яке було пов’язано з припиненням роботи двох невеликих незалежних фестивалів, я назвала всі мистецькі події, що залишилися (аж шість на всю область) і зазначила організаторів цих подій. Після цього поставила запитання: Якщо незалежні митці, які створюють і організують ці події на території міста і області, вирішать припинити свою діяльність, що тобі залишиться, Вінниці?”
Ілона ВАЛЬТЕР
