Усі ми добре пам’ятаємо крилатий вислів із кінострічки “Золоте теля”, а саме слова великого комбінатора Остапа Бендера: «Ріо-де-Жанейро — це кришталева мрія мого дитинства, не чіпайте її своїми лапами». Але на відміну від вигаданого літературного героя, вищезгаданого фільму, знятого за однойменним сатиричним романом Іллі Ільфа та Євгена Петрова, наш персонаж все-таки не потрапив, а ні до рук радянських чи то румунських прикордонників, а ні до пастки грабіжників чи лиходіїв, хоча і не був пронирою, але все ж зумів добратися до омріяної Бразилії, а якщо точніше – то до загадкового міста Ріо-де-Жанейро. До речі, тоді кордон між Румунією та СРСР проходив, саме річкою Дністер.

Не віриться, що вже минуло більше 100 років із того часу, як восьмилітній хлопчик – могилівчанин вирушив зі своєю сім’єю в далеку подорож: за море-океан, до незвіданих далеких країн. Звали його Abrahão Koogan(Авраам Куган) народився він в Могилеві -на- Дністрі (Подільському) 28 грудня 1912 року. Можна припустити, що його родина все ж мала хоча б якісь заощадження(для цієї незвичної подорожі), а ще добру освіту(знали декілька мов). Після встановлення радянської влади єврейські установи ліквідували, а багатьох євреїв і не тільки, змусили покинути ці землі. Принаймні відома інформація про ще кілька сімей, що також емігрували з нашого краю: з Яруги до Нової Зеландії та з Ямполя до Чилі, але про це згодом, -розповідає історик з Могилева-Подільського Роман Мартинюк. – Йшов 1920 рік, життя в торгівельному містечку та навколишніх населених пунктах було повністю паралізоване. Більш ніж 20 разів змінювалась влада – і це лише в Могилеві-Подільському. Батьки А.Кугана втратили можливість заробляти на прожиття та почали шукали легшої долі деінде. Його родина була багатонаціональна, мала єврейське та вірменське коріння та могили предків у цих землях, але все залишили задля світлого майбутнього своїх дітей. Точно невідомо скільки днів чи місяців було витрачено на дорогу, але більш ніж 10500 км було успішно подолано. Щоб допомогти батькам хлопчик відразу взявся за роботу: продавав дешеві парасольки для захисту від сонця. На зароблені гроші Авраам щомісяця купував книги – і всі їх перечитував. Як відомо, Куган молодший ніде толком не вчився.

Все ж зміни відбулися. У 1922 році з Румунії до Ріо-де-Жанейро емігрував Натан Вайсман. Так сталося, що на перших порах він проживав у будинку Куганів, де познайомився з Аннітою – рідною сестрою Авраама, а в 1926 році з нею одружився. У цей час А.Куган вже працював розповсюджувачем книг в Distribuidora Guanabara de Livros, філії компанії Editora Globo з Порту-Алегрі. Так Авраам вбивав одразу двох зайців: заробляв відсоток із кожного продажу та встигав прочитати книгу до моменту її реалізації. У якийсь момент прихопив Натана працювати разом із ним: розносити клієнтам книги в важких валізах було веселіше удвох. Але, мабуть, Натан працював краще за інших: коли власник філії захворів, він прийняв рішення передати кермо влади саме йому. Натан, у свою чергу, не забув про друга, партнера і родича Авраама Кугана – так що з 1932 року вони керували видавництвом Editora Guanabara разом. Першими надрукованими багатотисячними тиражами були твори Зигмунда Фрейда португальською мовою, видали «Страждання юного Вертера» Ґете, романи Достоєвського і – нарешті – Штефана Цвейга. Згодом вони з письменником стали найліпшими друзями. Той розповів йому своє ставлення до сталінського СРСР…

У 1920-30-ті роки у багатьох західних письменників посилюється інтерес до СРСР. Вони бачили в цій країні єдину реальну силу, яка може протистояти нацизму. Цвейг приїхав до СРСР у 1928 році на урочистості з нагоди сторіччя від дня народження Льва Толстого. Цвейг досить скептично оцінив бурхливу бюрократичну діяльність керівної верхівки радянських республік. Загалом його ставлення до Країни Рад можна було тоді охарактеризувати, як доброзичливо-критична цікавість. Але з роками доброзичливість зменшувалася, а скептицизм наростав. Цвейг не міг зрозуміти і прийняти обожнювання вождя, а брехня інсценованих політичних процесів його не ввела в оману. Він категорично не сприймав ідеї диктатури пролетаріату, що узаконювала будь-які акти насильства і терору. Але у сім’ї Кугана справи йшли в гору, незабаром вони відкрили свою книгарню, а згодом перетворили її на видавництво. Заполонивши бразильський ринок першими енциклопедіями, наш комерсант з могилівським корінням використовував різні редакційні штампи, але у всіх них залишив слід свого гарного смаку та інтелектуальної цілісності.
Саме він започаткував монументальну Нобелівську колекцію з книгами від авторів, які отримали найвищу літературну премію у світі. Був він і поціновувачем французької культури та літератури, мав прекрасну колекцію сучасних живописців, йому подобалися Утрілло та Буффет. А ще в Бразилії він відомий як редактор, який представив космополітичний погляд на культурні факти, редагував та контактував з міжнародними авторами, відкривши щедрий набір словників та енциклопедій, які сьогодні займають чільне місце на полицях викладачів та студентів, дослідників та науковців. На превеликий жаль, 26 вересня 2000 року він помер. Величезна колекція творів, опублікована Куганом від автора Цвейга, була подарована незадовго до його смерті Національній бібліотеці Бразилії.
У 2021 році відзначається 130-річчя української імміграції до Бразилії, яка розпочалася 1891 року та мала три хвилі: перша – з останньої чверті XIX ст. до Першої світової війни, друга – у період між Першою і Другою світовими війнами, третя – після Другої світової війни.

Віталіна Володимирова